У цьому ж і полягав весь сенс, припускала вона. Як там Наєв казала?
Це місце багато дає. Та забирає воно більше.
Відкинь співчуття. Жалощі. Шматок за шматком. Смерть за смертю.
І що ж тобі наприкінці залишиться?
Мія роззирнулася Небесним Олтарем. Обличчями. Плямами крові. Тінями.
«Клинки», — зрозуміла вона.
Клинки.
ШКІРА
А за два тижні усе почало змінюватися.
Усі учні, як зазвичай, зібралися за сніданком. Після годин роботи над Павуковбивцевою формулою в Мії трохи паморочилося в голові. За їжею Карлотта не відволікалася від свого порятованого нотатника, розбираючи загадку шахіди. Вона заледве слово промовила. Щоб відновити втрачене, дівчина засиджувалася в Залі Істин допізна, очі в неї почервоніли, їх оточували темні кола. І нехай Лотті про це ані слівцем не прохоплювалася, її ворожнеча з Джессаміною отрутою ширяла в повітрі. Прогалини в розмовах заповнювала Ешлін: вона теревенила про нового любчика, якого зустріла під час останньої подорожі до Богодола, — сенаторського синка, що мав схильність патякати про батькові справи уві сні.
Коли аколіти поволі покидали Небесний Олтар, Мія помітила, що шахіда Аалея відвела Тріка вбік та про щось із ним тихо перемовилась. Чорнило не завадило дівчині побачити, як хлопець помітно пополотнів. Схоже було, що він наготувався сперечатися, та Аалея збила його протести з ніг посмішкою — гострою, що смертекість.
Цей оборот було присвячено заняттям у Залі Пісень, і протягом останніх кількох уроків Соліс зосереджувався на вправності поводження зі зброєю дальнього бою. Зі стелі на змащених олією ланцюгах звисали солом’яні мішені. Аколітів, що стояли в тренувальному колі, Соліс озброїв арбалетами та метальними ножами. А напарників їхніх проінструктував скеровувати опудала в голови та спини тим, хто в колі стоїть. Опудала були доволі важкі, і якщо якесь потрапило б у ціль, то відправило б ту ціль політати. Тож не дістати отаким по голові — мотивація переконлива. Спочатку Мія просто зраділа тому, що переміна в навчанні значила, що вона якийсь час перестане бути Джессаміниною дівчинкою для биття. Але коли дійшло до цього конкретного завдання, вона зрозуміла, що має перед іншими аколітами перевагу.
Усвідомлення прийшло тієї миті, коли вона стала на своє місце в тренувальному колі, затиснувши в зубах метальні ножі. Коли Мія взялася заплітати довге волосся в косу, Діамо спробував скористатися шансом і безгучно націлив своє опудало в її незахищену спину. Та хоча вона не могла бачити, як мішень летить до неї, Мія якимось чином відчула її наближення. Вона ступила вбік, нашпигувала опудало трьома ножами й злобно зиркнула на Діамо.
Хлопець послав їй повітряний цілунок.
Коли зі стелі посипалися наступні опудала, керовані іншими аколітами, Мія змогла ухилитися від кожного. Може, річ була в тому, що тутешня пітьма ніколи не знала світла сонць. Та Мія зрозуміла, що їй не треба бачити опудала, аби їх відчувати.
Бо відчувала вона їхні тіні.
Під час тренування Мія змогла уникнути кожної мішені. Вона рухалась поміж опудал, наче вітерець, ножі співали, а дівчина раділа тому, що нарешті і в науці Соліса знайшлося щось, у чому вона має перевагу. Від хроніста Аелія, який мав шукати книгу, що розкриє таємниці темряників, нічого чутно не було. Володар Кассій після отого катування в Богодолі також не з’являвся. Але вона дізнавалась про свій дар усе більше — нехай і повільно. На вустах дівчини розцвіла усмішка й залишалася там приблизно до середини уроку, коли своє місце в тренувальному колі заступив Трік, і Марцелл влучив йому летючим опудалом просто в спину.
Марко сяйнув усмішкою (ткаля її добряче вдосконалила — подумалось Мії) та вклонився.
— Тріку, тобі треба спритніше рухатися.
Трік піднявся на ноги й загарчав.
— Може, наступного разу зачекаєш, поки я наготуюся?
— Але ж це проти правил цієї вправи, хіба ні?
— Кляті ітрейці, — гарчав Трік. — Завжди можеш розраховувати на те, що вони тобі ножа в спину встромлять, варто лише відвернутися, еге ж?