Трік стиснув кулаки. З-під шкіри в нього випнулися жили, кожен м’яз напружився. Мія помітила, що він тремтить. Від горя чи від гніву — того вона не знала.
Вона поклала долоню на його руку. І промовила якомога м’якше.
— Ти не мусиш мені це розповідати, Тріку…
Вона аж перечепилася через це ім’я, замислюючись, чи це його не образить. Не знала, що ще зробити чи сказати. Почувалася такою безпорадною. Дурнуватою. І то після всіх Аалеїних уроків. Після всього, чого вона навчилася.
Безсила.
Трік хитнув головою. Голос його захрип він гніву.
— Він засмі…
На якусь мить хлопця підвів голос. Він засичав. Відкашлявся.
— Він засміявся, Міє. Назвав мене байстрюком. Курвиним сином. Коффі. Сказав, що, коли дочка йому не підкорилася, вона перестала бути його дочкою. Сказав, що я йому не внук. «Але ти — чоловік, малий коффі, — сказав він. — То ходи сюди, прийми своє чорнило, щоб інші взнали, хто ти є». Його люди повалили мене на землю, він зірвав змієві зуби в мене із шиї. Бив мене по обличчю намистом, а я кричав. Залив чорнило в рани й гамселив мене, поки я не зомлів.
Мія відчувала, як обличчям її точилися сльози. У грудях у неї боліло, нігті увіп’ялися в долоні. Вона охопила хлопця руками, стиснула щосили й сховала обличчя в його волоссі.
— Тріку, мені так прикро.
Він відсахнувся, незважаючи на її порух. Це було так, наче рана щойно відкрилася й звідти потоком ринула отрута. Скільки років він тримав усе це в собі?
— Вони прив’язали мене до щогли перед дідовим будинком, — сказав він. — Діти приходили, щоб кинути в мене каменем. Жінки на мене плювали. Чоловіки мене проклинали. Рани запалилися. Очі мені запливли, і я нічого не бачив, — він похитав головою. — Оце було найгірше. Чекати отак у темряві на ще один камінь. На ще один ляпас. На ще один плювок. Байстрюк. Курвин син. Коффі.
— Доньки Божі, — видихнула Мія. — Це тому ти не міг надіти пов’язку, коли ми до гори ввійшли.
Трік кивнув. Прикусив губу.
— Я молився до Повелительки океанів, аби вона мене звільнила. Покарала тих, хто мене катував. І діда — першим. І на третю безніч, коли здійнялись вітри і смерть уже була так близько, що я відчував її холод, я почув, як хтось шепоче мені у вухо. Жінка. Крижані слова.
— «Повелителька океанів тобі, хлопче, не допоможе».
— «Я не заслужив на таку смерть», — сказав я. І почув, як вона засміялася.
— «Смерті не йдеться про заслуги. Вона всіх нас забере. І нечестивців, і праведників».
— «Тоді я молитимусь, щоб бару вона забрала повільно, — плюнув я. — Молитимусь, щоб він кричав, коли помиратиме».
— «І що ти віддаси, щоб це справдилось?».
— «Усе, — сказав я. — Усе».
— Вона перерізала мої пута. Її звали Адіїра. Це вона стала моєю шахідою. Вилікувала заражені рани й показала мені шлях. Сказала, що Матір Ночі обрала мене. Зробила мене своєю зброєю. Своїм земним знаряддям. І одного обороту я побачу, як він помирає. Мій дід, — Трік стиснув щелепи й прошипів крізь зуби. — Помирає з криками.
— І я в такому присягнулася, — промовила Мія. — Рем. Дуомо. Скаева.
— І це одна з причин, чому ти мені подобаєшся, Бліда Донько, — усміхнувся Трік. — Ми з тобою однакові — ти і я.
Хлопець торкнувся обличчя. Чорнильних кривульок, що оповідали історію його страждань.
— Щообороту я прокидався і бачив у дзеркалі оце. Згадую про те, що він зробив. Навіть коли Адіїра доводила мене до краю, я дивився в дзеркало й згадував, як він сміється. Я не пам’ятаю, яким я був раніше. Ці чорнила… це те, хто я, — він глипнув на Мію. На її віднині бездоганну шкіру та повні губи. — Маріелла забере їх. Адіїра мене попередила. Бо вони роблять мене впізнаваним. Але ким я стану, коли вони зникнуть? Вони ж з мене мене зробили.
— Срань це все, — сказала Мія.
Трік шоковано змигнув.
— Що?
— Оце робить тебе тобою, — вона вдарила його по м’язах, що серце прикривали. — Оце, — ляснула по маківці. — Оце, — дівчина схопила його за руки, опустилася перед хлопцем навколішки й зазирнула у вічі. — Рабські тавра. Татуювання. Шрами. Те, який вигляд ти маєш, не змінює того, хто ти всередині. Вони можуть дати тобі нове обличчя, але не зможуть дати нове серце. Не важить, що вони спробують у тебе забрати, вони не зможуть того зробити, якщо ти сам їм цього не дозволиш. Оце і є справжня сила, Тріку. Справжня влада.