Під час занять у Залі Істин Мія не могла відвести очей з порожнього Карлоттиного місця. З блідої плями крові на залізному дереві, повністю вивести яку не змогла навіть Павуковбивцева аркімія. Вона уявляла собі останні миті життя дівчини. Як вона схилилася над своїм нотатником. Як стрімка рука смикнула її голову назад. Ті короткі жахливі секунди між тією миттю, коли вона відчула лезо в горлі, і тим, коли її поглинула чорнява.
Мія витріщалася на Джессаміну, яка прийшла до класу тільки за кілька секунд до початку занять. У голові дівчини лунала мовчазна клятва.
Ну, суко, тобі смерть…
— Мія Корвере.
Мія змигнула. Відірвала погляд від Джессаміни й побачила, що на краю зали стоїть матінка Друзілла, оточена півдесятком Рук.
— Так, матінко Друзілло?
— Ти негайно підеш з нами.
Двоє Рук у чорних рясах підняли дівчину під лікті, кожен тримав її зі свого боку. Дівчина заперечливо засичала, коли вони стягнули її зі стільця й далеко не лагідно провели крізь двері. Вона почула, як запротестував Трік, звуки сутички, гучні накази превелебної матінки. Викрутила шию й побачила, що старша жінка йде за ними в оточенні зловісних постатей у чорному. І погляд її був блакитною кригою.
— Матінко Друзілло, куди ви мене ведете?
— До моїх покоїв.
— Але чому?
— Розслідування.
— Чого?
— Убивства Карлотти Вальді.
Друзілла кинула Мії на коліна зібгане простирадло й схрестила руки на грудях:
— Поясни оце.
Покої матінки розмістилися на верхівці гори, до них вели сходи, що здавалися нескінченними. Кімнату мляво освітлювала скульптура з аркімічного скла, що висіла попід стелею. Головним предметом умеблювання в кімнаті було різьблене бюрко, завалене пергаменами, підлогу встеляло біле хутро, стіни теж були білими. Ліворуч і праворуч кімнату обіймали вщерть заповнені книжкові полиці, але стіну за бюрком вкривали сотні ніш. У тих альковчиках ховалися всілякі дивні штуки. Кинджал центуріона. Вишукана троянда із сухозлітного золота. Поплямований кров’ю екземпляр Заповідей Аа. Перстень із сапфіром.
І поміж тих трофеїв Мія побачила сотні й сотні срібних фіалів, запечатаних темним воском. Вони нагадували той, що Наєв носила на шиї під час подорожі Шерехпусткою. А посередині стіни розмістилися обсидіанові двері, позначені дивними мінливими гліфами.
Мія, що сиділа в різьбленому кріслі з високою спинкою, кліпнула на тканину, яку показувала матінка Друзілла.
— Що саме пояснити, превелебна матінко?
— Оце.
Друзілла підхопила шматину й ткнула її Мії під носа. Поміж волоконець тканини дівчина помітила крихітні ляпочки підсохлої червені.
— Схоже на кров.
— Це Карлоттина кров, аколітко. Промовець Марій це підтвердив.
Мія глянула на альбіноса, який захоплено роздивлявся матінчину колекцію. Як і завжди, він стояв босоніж, а крізь широкий комір шовкової одежі визирали гладкі бліді груди. І, як завжди, промовець мав нескінченно знуджений вигляд.
— Наслідок смертовбивства, — кивнув Марій, торкаючись пучками одного із численних срібних фіалів. — Нема в сьому сумніву.
— Не розумію, — проказала Мія. — Це Карлоттина кров. Який стосунок вона до мене має?
Друзілла обережно згорнула тканину й знову поклала її Мії на коліна.
— Це простирадло, яке вранці з твого ліжка зняли.
Мія нахмурилась. Думки помчали чвалом. Пульс пришвидшився.
— Але такого бути не може.
— Ти можеш пояснити, як Карлоттина кров потрапила до твого ліжка, аколітко?
Мія стуляла й розтуляла рота, погляд її бігав кімнатою. Вона втягнула повітря крізь зуби. Згадала, як Діамо сидів за сніданком самотою. Як Джессаміна заледве вчасно з’явилась на уроці Павуковбивці.
— Джессаміна, — різко вигукнула Мія. — Її за сніданком не було. Мабуть, це вона підклала.
— Цього ранку, аколітко, Джессаміна була тут, у моїх покоях, — зітхнула Друзілла. — І допитувалась я в неї саме про це.
— Превелебна матінко, я жодного стосунку до смерті Лотті не маю. Вона моєю подругою була!
— Нема тут друзів, аколітко. Вовк не жаліє ягня. Шторм не просить вибачення в тих, хто потонув. Усі ми вбивці як один, — Мія глипнула на стару жінку, що повторювала попередження володаря Кассія. — І хоча ми ясно визначили, що вбивство товаришів-аколітів є злочином, якщо ти зараз зізнаєшся, що маєш стосунок до смерті Карлотти, присуд кліру буде м’якшим.