Мія знизала плечима.
— Близько. Але не достатньо.
Еш кивнула в бік Джессаміни.
— Ну якщо ти формулу розколеш, тримай це в таємниці. Якщо це твій єдиний шанс на верхню сходинку, то можеш бути в біса певна, що гадюка червоноголова спробує його перехопити.
Мія підвела погляд на Еш.
— Ану ще раз скажи?
— Сказати що?
— Гадюка червоноголова…
— Га?
— Червона жоржина, — видихнула Мія, й очі в неї стали круглими-круглими. — Отрута чорної гадюки.
— Шо?
Мія швидко гортала сторінки, поки не знайшла потрібну — вкриту кривульками — і не провела пальцями по нотатках. Еш розтулила рота, щоб заговорити, та Мія попереджувально здійняла руку, прохаючи про тишу. Швиденько нашкрябала кілька формул. Гортала туди-сюди, порівнюючи старий та новий варіанти. А тоді глянула нарешті на дівчину й усміхнулася на всі зуби.
— Ешлін, я б тебе поцілувала…
— А я думала, ти вже ніколи не попросиш.
— Бля, та ти просто геній! — вигукнула Мія.
Дівчина повернулася до брата й вишкірилася:
— Бачиш, я ж тобі казала…
Мія підвелася, схопила Еш за вуха, підтягнула ближче та гучно цьомкнула просто в губи. Трік одразу ж зааплодував, та Мія вже зібрала свої нотатки й вибігла з Небесного Олтаря. Джессаміна та Діамо звернули увагу на її зникнення й тихенько перемовлялися. Поки Трік та Ешлін спостерігали, як Мія спускається сходами, Озрік, похитавши головою, повернувся до їди.
— Оця одна — чисто тобі шмат лайна скаженого.
— Зате цілується добре, — форкнула Еш. — Тепер я розумію, чого ти через неї із штанів вистрибуєш, Трікі.
Двеймерець зберігав кам’яну незворушність.
І спокійно потягнувся по ще одну булочку.
Решту обороту Мія провела в себе в кімнаті, схилившись над пергаменом з вуглинкою в руці. Вона розклала нотатки на ліжку, і знову й знову переперевіряла склад зілля. Пролунали дзвони до вечері, а вона й на дюйм з місця не зрушила, тільки закурила сигарилу, аби голод притлумити. Пан Добрик водив не-очима по Міїному рішенню, проглядав сторінку за сторінкою, і весь час муркотів.
— …винахідливо…
Мія глибоко втягнула дим.
— Якщо спрацює.
— …а як ні…
— Тоді тобі доведеться шукати собі нову найліпшу подружку.
— …а в мене зараз є найліпша подружка?..
Дівчина скинула попіл не-котові в обличчя. Вона чула, як б’ють дев’яті дзвони, чула м’які кроки аколітів, що поверталися до своїх покоїв. Смужку світла, що точилася з-під дверей, перетинали тіні. А разом з ними під двері ковзнув складений пергамен.
Мія підвелася з ліжка й визирнула в коридор. Нікого не видно. Вона підібрала пергамен, розгорнула й прочитала:
«Я тебе хочу.
Т.»
Ці слова змусили Міїне серце битися швидше, й оті нікчемні метелики в неї в животі знову розправили крильця. Із сигарилою у вустах вона подивилася на Пана Добрика. Не-кіт сидів у неї на ліжку, оточений зусібіч нотатками. І нічого не казав.
— Я ж кінченою ідіоткою буду, якщо знову після дев’ятих дзвонів вештатимусь.
— …особливо точнісінько напередодні Солісового змагання…
— Мені треба добре виспатись.
— …кохання всіх нас на дурнів перетворює…
— Пане Добрику, я його не кохаю.
— …добре б ще було, якби всі навколо так само вважали…
Мія зібрала розкидані по ліжку сторінки, склала їх до записника, міцно його перев’язала, а тоді сховала під нижньою шухлядою свого бюрка.
— Прикриєш мене?
— …як завжди…
Пан Добрик ковзнув під дверима й перевірив, аби в коридорі нікого не було. Мія потягнула до себе тіні й розчинилася в мороці. Вислизнула за не-котом і рушила навпомацки довгим коридором, м’які кроки не лишали проти каменю навіть шереху. Попереду промайнула розмита постать Руки, і вона завмерла, притиснувшись до стіни. Мія зачекала, поки той відійшов подалі, а тоді знову рушила вперед і спинилась нарешті біля Трікових дверей.
Вона повернула ручку — зачинено. Нахилилась нижче й зазирнула крізь замкову шпарину, побачила, що Трік у себе на ліжку — читає у світлі аркімічної лампи. Сфера відкидала на підлогу довгі тіні, й вона потягнулася до них. Знов згадала, як це — бути чотирнадцятирічкою. Усю силу ночі в кінчиках пальців мала. Не боялась тієї сили. Не боялась того, ким була. Чим була.
Вона заплющила очі
ступила
у тінь
під ногами
і вийшла з тіней
в його кімнаті.
Коли вона виринула з темряви з розмаяним незримим вітром волоссям, Трік підхопився з місця. З рукава в нього вислизнув ніж і завмер у хлопцевій руці, коли той її впізнав. Трік глипнув на зачинені двері, і в очах його забриніло питання.