Мія скинула чоботи.
— Міє?
Стягнула з голови сорочку.
— Ш-ш-ш-ш, — шепнула вона.
І всі питання в Тріковому погляді померли.
РОЗПЛАТА
Вона прокинулась у його обіймах.
Забула на хвилинку, де вона є і що на неї чекає попереду. Трік іще спав, груди в нього повільно здіймалися й падали. Якусь мовчазну мить вона за ним затуманено спостерігала. Нахилилася ближче, поцілувала, наче востаннє.
Вона вислизнула з кімнати, усе ще маючи на собі той одяг, у якому вчора була. Легко крокувала від тіні й до тіні. Дослухалася до примарного хору, до навколишніх звуків, що видавала, прокидаючись, Церква. І зрештою опинилася в Залі Жалоби біля підніжжя статуї Нії. Дивилися в обличчя самій Ночі.
— …хлопець…
Мія глянула на тінь під ногами. На не-очі посеред неї.
— І що з ним?
— …міє, цього не може знову статися…
Дівчина перевела погляд на богиню, повільно кивнула.
— Знаю.
— …у цього нема майбутнього…
— Знаю.
Очі її ковзнули безіменними гробівцями. Непозначені могилі тих, хто пав. Вона глянула на камінь під ногами. Тисячі жертв Церкви під підошвами її чобіт. Їй і понині здавалося це дивним: що служники Нії не мають імен, які позначили б їхню загибель, зате ті, кого вони прибрали з цього світу, — до скону увічнені в граніті. Думала про Різанину на Істиннотьму. Про десятки померлих від її руки. Про сліпуче світло. Про Рема. Дуомо. Скаеву.
Її мати.
Батько.
Коли кров повсюди, все є кров.
Пролунали ранкові дзвони, та вона лишалася на місці.
Хвилини минали непоміченими, та вона дивилася.
Богиня дивилась у відповідь. Як завше, мовчазна.
— …усе гаразд?..
Мія зітхнула. Повільно кивнула.
— Усе ідеально.
Усі інші аколіти вже зібралися в Залі Пісень — ситі й відпочилі. У центрі кола стояли четверо Рук у чорних рясах, одне з них тримало в руках людський череп з відпиляною маківкою. За ними бовванів шахід Соліс, звівши догори незрячий погляд. Мія прийшла однією з останніх, її спізнення тільки Ешлін перевершила, яка забігла до зали, коли вже кілька секунд до початку лишалося. Шахід Пісень перевів блідий погляд на дівчину й скривив вуста.
— Дуже приємно, що ти до нас доєдналася, аколітко.
— Дуже… приємно… бути тут, — відхекувалась Еш.
— Боюсь, це ненадовго.
Соліс повернувся до інших та промовив:
— Настав час Випробування Пісень. Правила я пояснюватиму лише раз. Слухайте уважно. Випробування почнеться з відбору. Кожен з вас має провести п’ять боїв з п’ятьма випадково обраними противниками. Кожен бій триває, поки хтось не поступиться чи не зазнає смертельного поранення. Промовець Марій і ткаля Маріелла люб’язно погодились приєднатися до нашої розваги.
Соліс вказав на дві постаті поруч із підставками для зброї.
— Вони якомога швидше загоять будь-яку рану, що виведе вас з ладу. Під час бою ви можете звернутися по їхню допомогу будь-якої миті, але це означатиме програш. Також ви програєте, якщо вийдете — чи будете змушені вийти — за межі кола впродовж бою. Наприкінці відбору четверо аколітів, які перемагали найчастіше, потраплять до фіналів. Будь-який програш у фінальних боях призводитиме до вибраковки. Той, хто переможе в останньому двобої, завершить курс найкращим учнем зали.
Порожній погляд Соліса ковзнув по аколітах.
— Запитання?
— Шахіде, нас тут тринадцятеро, — сказав Марцелл. — Що ви робитимете з непарним числом?
— Змагатимуться тільки дванадцять аколітів. Аколіт Діамо відмовився від змагань.
Мія глянула по той бік кола — на Діамо, що стояв, склавши руки на грудях, і посміхався саме до неї. Ешлін, яка мала такий вигляд, неначе спала не більше за Мію, шепнула братові, що стояв поруч:
— Я перша в Кишенях, але все одно змагаюся і в Піснях. Діамо не настільки хороший фехтувальник, як Джессаміна, але будь-який шанс краще за жоден, правда ж?
Озрік похитав головою.
— Може, якби ти не проводила так багато часу в Богодолі, то знала б, що в цих стінах відбувається.
— Зуби й Паща, Озе, то ти скажеш чи ми тут у здогадайки бавитимемось?
— Пішов поголос, що цього ранку Діамо віднайшов Павуковбивцеву формулу.
Мія відчула, як у неї шлунок перекрутився.
— Діамо? — просичала Еш. — Та в нього до отрут руки стоять, як у тої колоди…