Озрік знизав плечима.
— Я тільки кажу, що почув. Перед сніданком він до Павуковбивці ходив. У руках мав нотатник. Шахіда опечатала залу, та за якийсь час Діамо звідти вийшов — і весь такий як огірочок. Пішов одразу до Соліса та знявся зі змагань.
Еш глянула на Мію.
— Може, вони записи Лотті мали?
Мія похитала головою.
— Я не думаю, що Карлотта розгадку знайшла.
— А де тоді ти, Корвере, свої записи сховала?
Мія важко глитнула. Подивилась на Тріка. Тоді на Павуковбивцю, яка сиділа поруч з превелебною матінкою. Ці двоє поринули в розмову, часом зиркаючи на Діамо. І на Мію.
— У себе в кімнаті, — промовила дівчина.
— А. Ну тоді все гаразд.
Трік глипнув на Мію.
— Хіба що ти минулої ночі свою кімнату полишала…
Ешлін переводила погляд з однієї на іншого.
— Тільки не кажи, що ти це зробила.
Мія безмовно спостерігала за Діамо. Краєчком ока побачила Джессамінину «а от хуй тобі»-посмішку. Зелений гадючий блиск. Мерехтливий погляд Павуковбивці.
— Зуби й Паща, Корвере, — видихнула Еш. — Ти лишила нотатки й пішла розважитись? Та не може малюк Трікі бути настільки вправним…
Обличчя Тріка сприкрилось, він розтулив рота, щоб…
— Прірва й кров, та зверніть уже увагу, — зашепотів Озрік. — Вони починають.
Еш, міцно стиснувши губи, озирнулася на Соліса та його асистентів. Рука, що тримала череп, передала його іншій служниці, яка поруч стояла. З порожнього черепа витягнули гладкий чорний камінець, де було вказано ім’я, і його здійняли над аколітами.
— Марцелл Доміціан.
Коли назвали його ім’я, гарненький ітреєць підвів погляд.
— Тут.
— Ступи вперед, аколіте, — наказав Соліс.
Марко кивнув і став посеред кола. Хлопець нахилив голову вбік, поки шия не хруснула, витягнув руки й торкнувся пучками пальців ніг. Рука підхопила камінець, витягнула його і зачитала:
— Мія Корвере.
Мія побачила, як Марко сам до себе підсміхнувся, Діамо та Джессаміна обмінялися вишкірами. Марко був досвідченим мечником і мав хороші шанси потрапити до фінальної четвірки. У кожному їхньому спарингу він уміло розмазував Мію по підлозі, і всі присутні про це знали.
Мія повагалася на краю кола. Соліс повільно здійняв брову.
— Аколітко?
Мія глибоко вдихнула й увійшла до кола, тихо, як та кішка. Ішла впевнено. Дихала спокійно. Вона стала на своє місце в центрі кола, між нею та супротивником залишався Соліс. Аколіти перезирнулися, і вуста Марко вигнулись:
— Не бійтесь, моя доно, — промовив він. — Я ніжним буду.
Мія зміряла його нищівним поглядом. Марко вишкірився. Хтось із Рук простягнув уперед долоню, на якій лежав срібний «священник», показав монету з обох боків, щоб стало ясно — обману тут нема. На одному боці виднілося переплетене троєсонце. На іншому — опукле зображення будівлі Сенату в Богодолі на тлі Ребер, що здіймалися до небес.
— Аколітко Міє, обери бік.
— Трійця.
Монетка злетіла вгору. Рука Соліса метнулася швидше за муху й вихопила монетку з повітря. Блідий, як та черва, погляд шахіда свердлив очі Мії.
— Я певен, що ти не забула мій перший урок, аколітко, — сказав він. — І все ж нагадую, що це Зала Пісень, а не тіней. Якщо я запідозрю, що під час боїв ти не лише зброєю користуєшся, то цього разу позбавлю тебе не тільки робочої руки. Усе ясно?
Мія дивилася в ті порожні очі. І шепнула:
— Ясно, шахіде.
Велетень дозволив монетці впасти на землю. У польоті вона блиснула у світлі вітражів і дзеленькнула, коли впала на камінь.
— Сенатом угору, — доповів Рука.
— Обирай зброю, аколітко Міє, — сказав Соліс.
Мія підійшла до підставок та пройшлася повз лави й лави гострої сталі. Глянула на Джессаміну й витягнула рапіру та стилет. Рудоволоса гмикнула. Довкруж кола здійнялися зацікавлені перемовки, Трік мав відверто занепокоєний вигляд. Мія ніколи не справляла враження, що чогось варта в традиційній бійці з двома клинками в техніках караваджо чи дельфіні. Під час уроків Соліса її постійно шпетили за слабку руку, та й коли Трік намагався її кращих прийомів навчити — теж зірок з неба не хапала. Вона майже бачила в хлопцевому погляді запитання.
Що це ти затіяла?
Попри всі сумніви, Трік здійняв кулак угору й підбадьорливо кивнув. Та в нього за спиною, посеред інших Рук, між тіней, що сповнювали край зали, завмерла Наєв. Рука загорнулася в плащ, пшенично-золотаві коси обрамляли приховане вуаллю обличчя. І саме жінці, а не хлопцеві Мія кивнула у відповідь.
На противагу Міїному вибору Марцелл узяв собі важкий довгий меч та круглий щит-баклер. Він покладався на свою перевагу в силі й планував швидко закінчити цей бій. Поки вони ставали на позиції, Мія спостерігала за хлопцем крізь гривку. Усмішка зникла з гарного лиця. Усі знали, що тут за ставки. Завершити навчання найкращим учнем. Ще один крок до того, щоб стати повноправним Клинком. Марцелл кивнув Мії, спокійний, упевнений у собі. Як і всі інші, він знав, що це буде проста прочуханка.