Десь у пітьмі пролунав гонг. Марко зробив крок уперед, рубаючи повітря широкими й моцними ударами та чекаючи, що Мія сахатиметься й ухилятиметься. Він уявлення не мав, що в дівчини були геть інші плани. Плани, які вони з Наєв плели впродовж годин, що сніданкам передували. Коли вони атакували — вперед, назад — клинки їхні співали в темряві. Біль, судоми. Тижні й місяці удаваної слабкості на уроках Соліса, коли вона дозволяла, щоб її різали, кололи, постійно розмазували по підлозі — Джессаміна, Діамо, Піп, Петрос — усі вони. І все для того, щоб створити ілюзію слабкості. Гадюка, яка опосумом прикидається. Парша-пес, що стікає кров’ю в куряві.
Усе, як Меркуріо казав.
Часом слабкість — це зброя.
Якщо ти доста розумна, аби нею скористатися.
Третій удар Марко Мія перехопила стилетом, викрутила вбік та вибила вищого на зріст хлопця з рівноваги. Марцелл здійняв баклер, готовий відбити слабеньку Міїну контратаку, як він те сотні разів у попередніх двобоях робив. Та зі швидкістю, якою вона завдячувала тим незліченним годинам з Наєв, із силою, яку вона приховувала під час тих незліченних прочуханок під безжальним Солісовим поглядом, вона змахнула рапірою й лишила на плечі Марко глибокий поріз.
Заскочений зненацька й вибитий з рівноваги хлопець похитнувся. Мія ухилилася, підстрибнула на пальчиках та розітнула повітря вкритим кров’ю клинком.
— То як, Марко, усе ще плануєш ніжно до мене ставитись? — усміхнулась вона.
Хлопець насупився й кинувся в другу атаку, удари його пронеслися в Мії над головою, а вона тільки й того, що від них ухилялася. Дівчина завмирала, крутилася, рухалась, наче танцівниця, й сутичка скінчилася ще одним глибоким порізом — цього разу на передпліччі Маркової робочої руки. Кров бризнула на камінну підлогу. І тут, коли Марцелл нарешті почав усвідомлювати, на яке глибоководдя він заплив, вона кинулась уперед: випад, випад, фінт, випад, вибила меч у нього з руки й спинила клинок навпроти Маркового серця, що аж ходором зайшлося.
— Здавайся, — наказала вона.
Хлопець глянув їй у лице. Перевів погляд на її клинок. Груди в нього здіймалися. Шкіра вкрилась вологою.
— Здаюсь, — вимовив він нарешті.
— Очко! — вигукнув Соліс, і хтось вдарив у гонг.
Мія зробила реверансик, хоча й спідниці на собі не мала, і повернулася до свого місця довкруж кола.
Приголомшені аколіти перемовлялися між собою.
Вуаль Наєв приховала її усмішку.
А от Джессаміна й близько не всміхалася.
Бої тривали весь ранок, кам’яна долівка виблискувала потом і кров’ю. За цей час Озрік майже випатрав Піпа, а Джессаміна спритним, як блискавка, ударом розкраяла Маркові горло від вуха до вуха, та промовець Марій і ткаля Маріелла хутко бралися до загоювання всіх серйозних поранень. Жоден з аколітів у тому колі не втратив нічого, крім кількох крапель пихи.
Наперекір усім очікуванням і попри неприкриту похмурість Соліса, Мія перемогла в трьох з тих чотирьох боїв, що в неї лишалися. По правді (і то дякувати Меркуріо), вона ніколи з мечем у руках незграбою не була, але потаємне наставництво Наєв остаточно її обтесало. Та й сама думка про те, що всі присутні очікують, що вона програє, просто призвела до того, що їй ще більше кортіло повозити колективною мордякою по болоту. Під час сутички з Ешлін вона ту просто наголову розбила (враховуючи, що Еш лідирувала в змаганні Мишолова, її це не дуже засмутило, але «пацями» вона все одно потім помахала) та переконливо здолала Петроса, знезброївши його одним чистим контрударом та зануривши стилет хлопцеві в груди.
Коли відбірковим боям настав край, четвірка найкращих аколітів лишилася стояти біля краю кола, тоді як інші порозсідалися на довколишніх лавах. Непереможними виявилися Джессаміна та Озрік, вони посіли перше та друге місце відповідно. На третьому опинився Трік, він програв тільки Джесс. А на четверте місце — попри всі ті грозові хмари, що явно з’юрмилися над головою Шахіда Пісень, — потрапила не хто інша, як наша Мія Корвере.
— А тепер відбудуться фінальні відбори, — оголосив Соліс. — Обираємо пари.
Руки обіч Соліса вклонилися. Одна простягнула череп, інший витягнув звідти один з чотирьох камінчиків з іменами. Мія уважно, примружившись, спостерігала за тим, що відбувається. Вона відчувала, що в тому порожньому черепі нуртуються тіні. Відчувала гладенькі чорні камені, де викарбувані імена усіх суперників. Сховані за спиною пальці дівчини ворухнулись.