Шахід Соліс та його помічники вийшли з кола й лишили дівчат самих. Світло, що не мало джерела, точилося згори й заливало коло неясним сяйвом. Мія глянула на ткалю Маріеллу — страхітливі губи вигнула посмішка. Промовець Марій поруч з нею прихилився до стіни й роздивлявся власні нігті. Дівчина звернула увагу, що превелебна матінка Аалея, Мишолов та Павуковбивця — усі шахіди зібралися подивитися на фінальний відбір і порозсідалися на кам’яних лавах поміж аколітів. Здавалося, що в повітрі витанцьовує аркімічний струм. Шкіру Мії закололо голочками, коли тінь її шепнула:
— …без страху…
Ешлін склала долоні ківшиком і гукнула зі свого місця:
— Надери їй кощавий зад, Корвере!
— Годі! — гримнув Соліс.
Мія зачаїла дихання.
Джессаміна встала в позицію.
У пітьмі пролунав гонг.
Рудоволоса ринулась уперед, вона хутко рухалась кам’яною долівкою, цілячись Мії в горло. Мія позадкувала, захищаючись від стрімкої зливи ударів правицею, і зі свистом, що краяв повітря, контратакувала, мітячи Джессаміні в щелепу. Клинки співали, полірована криця відбивала бліде світло. Спочатку обидві суперниці поводились обережно: Мія враховувала майстерність Джессаміни, Джессаміна — з повагою ставилась до сталі в Міїних руках. Та невдовзі руда відновила впевненість у собі й почала вправними рухами відтісняти Мію до краю кола, удари її падали густо, як град.
Удар, фінт, випад — неначе куплет. Парирувати, контратакувати — неначе приспів. Дівчата танцювали колом під цю пісню, примружені очі виїдав піт. Мія майже повністю пішла в захист, вона ухилялася взад-вперед, стоячи на самому краю рингу. Та вже за три чи чотири хвилини її гладіуси поважчали. І нехай вона завдала кількох відчутних ударів, але встигла захекатись. Тепер брак сну давався взнаки. Та й те, що її шлунок зі сніданком не зустрівся, теж не допомагало. Як і всі інші, вона знала: оця Джессамінина загата з легкої та спритнішої зброї рано чи пізно покладе їй край.
Мія була занадто повільною, аби успішно захищатися, і Джессаміна пустила їй кров — разочок, потім другий. На лівому передпліччі в неї відкрилася тонка червона риска, глибша рана розпанахала плече ззаду. Дихання в Мії пришвидшилося, на вустах запеклася слина. Кров зробила її хват непевнішим. Легені горіли. А Джессаміна просто посміхалася й підтримувала цей темп — фінт і випад, випад і фінт. Мія захищалася щосили. Час потроху збігав. Навіщо ризикувати потрапити під важкий удар отих гладіусів, коли втрата крові й виснаження зроблять за нею всю роботу.
— Джесс, ти мене боїшся? — Мія атакувала, намагаючись дістати й відтіснити суперницю.
— Страшенно, — відповіла рудоволоса, ухиляючись та лишаючи ще одну рану на Міїній руці. — Хіба не бачиш, як я вся тремчу?
Двійко дівчат кружляли одна навколо одної зі здійнятою вгору зброєю. Міїні очі затуляла промокла гривка.
Пальці ковзали по руків’ю.
Дихання перехоплювало.
— То Діамо зміг знайти протиотруту, еге ж?
Джессаміна посміхнулася — червонясто, отруйно.
— Щось таке чула.
— Та той ідіот мистецтво отрут не впізнає, навіть якщо воно в нього на ліїсянських підборах по яйцях протанцює.
— Не схоже, що шахіда Павуковбивця з цим погоджується.
Фінт, парирування, випад.
Мія стерла піт з лоба рукавом.
— То коли я ввечері повернуся до своєї кімнати, усе буде саме там, де я це лишила?
— Якщо вважаєш, що зможеш до своєї кімнати повернутися, дівчаточко.
Джессаміна ступила вперед, зробила кілька випадів: обличчя, груди, живіт. Мія заточилася, кинулась уперед у нерозсудливій контратаці, що змусила рудоволосу відступитись. Джессаміна позадкувала, клинки її крутилися в повітрі, спритно й впевнено. І вона посміхалася й посміхалася.
— Що, ці старезні тесаки на м’ясо вже заважкими стали? — спитала вона.
— Гадаєш, час на твоєму боці, еге?
Джессаміна у відповідь просто вишкірилась. Та Мія вишкірилась ще ширше, щойно пролунали обідні дзвони й залу сповнила пісня міді та відлуння.
— А що там з Діамо, як гадаєш? — спитала Мія. — Думаєш, що час і до нього прихильний?
Джессаміна глипнула на хлопця, який тепер піт з лоба утирав.
— Прірви заради, що ти там патякаєш, Корвере?
Мія посміхнулась іще ширше.
— А я все думала, чи хтось із вас і справді таке дурне. Я вже думала, що вчоробороту за сніданком трохи захопилася. Та ви ж ніколи найгострішими стрілами в сагайдаку не були. Зате ота записка від Тріка — хороший штрих. Ніщо не зможе виманити дівчину з кімнати з такою певністю, як перспектива трахнути двеймерця, правда ж?