Джессаміна спинила свій танок і витріщилася на Мію широко розплющеними очима.
— Але знаєш, — продовжувала Мія, — я все міркувала, чи не запропонує Діамо ті нотатки тобі. Тобі пощастило, що ти краща фехтувальниця. І що лицарський дух сконав — геть чисто як він сам сконає.
— Та ти ж мішок лайна, — глумливо вигукнула руда.
Мія схилила голову.
— Я така.
— Дж-жесс…
Рудоволоса глянула на Діамо, й обличчя в неї пополотніло ще більше. Хлопець погойдувався, звівшись на ноги. Весь потом укритий і тримався за живіт, а з рота в нього точилася тоненька цівочка крові. Він скривився, оголив червоні зуби, застогнав. І тільки-но навколишні аколіти відсахнулися з відразою, як він відблював ясно-червоним на підлогу.
— О Богине… Ді?
Коли хлопець упав навколішки, з обличчя Джессаміни всі барви виблякли. Швидка, як ртуть, Мія ступила вперед і вибила рапіру з Джессаміниних млявих пальців. Дівчина спробувала відновити якусь подобу захисту, та Мія із силою відкинула її стилет убік і з безслівним криком люті занурила меч у живіт.
Рудоволоса дівчина затиснула рану, очі в неї розширились. Мія вивільнила свій гладіус, здійнялися бризки крові, а вона із силою штовхнула Джессаміну в груди, і та полетіла кам’яною долівкою. Соліс вигукнув: «Очко!». У пітьмі пролунав гонг. Та навколо рингу панував хаос. Марій і Маріелла уклякли навколішки біля Джессаміни. Промовець завів свою пісню, і кров знову заповзла до тіла дівчини. Пальці ткалі витанцьовували над страхітливою раною на животі, плоть тісно змикалася. Та Джессамінин погляд не відривався від Діамо.
Хлопець стояв поміж лав накарачках. Він знову виблював на підлогу кров’ю. Аколіти задкували, побоюючись зарази, смороду спорожнілих кишок і сечового міхура, та до хлопця кинувся Трік й опустився поряд з ним навколішки, не знаючи, що ж йому робити.
— Принесіть води! — проревів Трік. — Допоможіть!
— Нічого ти не робитимеш, — промовила Павуковбивця.
У Залі Пісень запала тиша, і порушували її тільки довгі й люті стогони Діамо. Павуковбивця підвелася зі свого місця обіч превелебної матінки. Коли вона рушила вперед, косиці в неї заворушилися, немов над чолом вона мала зміїне кубло. Погляд чорних очей зосередився на Діамо, а хлопець тягнув до неї руку. Тепер він уже горілиць лежав, намагався щось сказати, і густа кров пінилась у нього на вустах.
— Шахідо, будь ласка, — простогнала Джессаміна. — Будь ласка, врятуйте його.
Павуковбивця кліпнула.
— Усім вам відомі правила мого випробування. Ті, хто пробує і програє, помирають. Жодних помилувань. Жодних винятків.
— Мені, — белькотів під її ногами Діамо, хапаючись за край одежі шахіди, — шко-о-о… да.
— О так, — кивнула Павуковбивця. — Я в цьому й не сумніваюся.
Хлопець закашлявся, на губах у нього виступила рожева піна. Тіло його схопили судоми, навсібіч полетіли криваві бризки. Трік відсахнувся, коли ці судоми посилились. Діамо вчепився за живіт, він кричав, з горла лилася темна кров. Він бився на вологій кам’яній підлозі. Сльози струменіли з очей. Пальці дряпали шкіру. І нарешті після довгих хвилин гучної агонії з останнім хрипким криком він завмер.
Мія стояла посеред кола.
Зі скривавленим гладіусом у руці.
— Це тобі за Лотті, покидьку, — шепнула вона.
— Ах ти ж сука… — Джессаміна підхопилась на ноги, на туніці й вустах у неї запеклася кров. Вона притискала руки до того місця, де Мія їй живіт прохромила. — Ти його вбила…
— Я? Це ж як? То ж не моя провина, що він отруївся. Хіба що… — Мія схилила голову набік. — Хіба що з тими нотатками, якими він скористався, було щось не те?
Джессаміна підхопила з підлоги свою рапіру, вишкір викривив її лице.
— Досить! — зревів Соліс. — Аколітко Джессаміно, бій скінчено. Поклали зброю. Очко отримує аколітка Мія. Усі розійдіться по місцях!
Джессаміна затарабанила пальцями по руків’ю своєї рапіри. Глянула на Соліса, оцінила уважно. Дівчина побачила, що погляд його безжальний, і кинула меч убік. Руки прудко кинулися вперед прибрати тіло Діамо й замити кров, що лишилась на підлозі. Промовець Марій начисто облизав пальці й спостерігав за цією роботою блискучими очима.
Джессаміна сіла на лаву. Обличчя мала що той камінь. Мія вийшла з кола — з протилежного боку від лав. Еш перехопила її погляд і схвально кивнула.
«Хороша робота, — показала вона без’язиччям. — Холоднокровна».
Мія знизала плечима, наче уявлення не мала, про що це вона. Перевела погляд на Джессаміну. Руда витріщалася на неї. Торкнулася пальцем золотого ланцюжка на шиї, кивнула. То була обіцянка.