Мія посміхнулась у відповідь.
І послала Джессаміні повітряний поцілунок.
Соліс відпустив аколітів до Небесного Олтаря на обід, нагадуючи, щоб за годину повернулися. Фінал відбудеться перед усіма, переможець отримає знак Солісового фаворита. До кінця обороту назвуть ім’я аколіта, який завершить навчання в цій залі на першій сходинці.
Мія з Тріком сиділи за обідом навпроти, тарілки в них були захаращені горами їжі. Мія накинулася на обід з усім голодом, що його пропущені вечеря й сніданок забезпечили, і намагалася ігнорувати Тріків погляд. Хлопець зголоднілим не здавався, він колупався в їжі й попивав вино, витріщаючись у пустку, коли не витріщався на дівчину.
Смерть Діамо означала, що головоломка Павуковбивці лишається нерозв’язаною, — Мія ще може стати першою в Істинах, якщо насмілиться прийняти такий виклик. Та якщо вона переможе у Солісовому змаганні, то самоотруєння можна буде й уникнути, і, Зуби й Паща, після всіх тих знущань, яким він її піддавав, це ж чистим блаженством буде — дивитися, як цей зарозумілий мудак оголошує її переможницею.
А втім, Мія сумнівалася в тому, чи зможе Трік деінде першим учнем навчання завершити. На отрутах він не знався, на крадіжках — також, хоча вона й припускала, що таємницю чи двійко він у Богодолі таки знайшов. Тож якщо вона переможе його в змаганні Соліса, то суттєво зменшить його шанси стати Клинком.
Жуючи, вона відчувала на собі його погляд. Брови насуплені. Вуста міцно стулені.
Він про те саме думав? Чудувався, куди ж це їх заведе? Рано чи пізно хтось із них мусить програти. Напруженість була такою густою, що вона її присмак на язику відчувала.
— Це ти зробила? — спитав він нарешті.
— Що зробила? — змигнула Мія.
Трік стишив голос, щоб інші не почули.
— Твої нотатки. Ти їх залишала, аби Діамо їх украв? І там була фальшива протиотрута?
Мія зазирнула в ті величезні горіхові очі. Побачила виблиск м’якості. Тієї м’якості, з якої він у ліжку на неї дивився. Коли пригортав до себе й гладив волосся. Біда в тому, що тут для такого місця не було. І хай що там вона Пану Добрику про відмову від жалощів розповідала, вона все одно знала, що маленьке дорогоцінне місце для цього в неї лишалося.
А от убивці Лотті на таке не заслуговували.
Мія відклала столове начиння. Звузила очі.
— І що, як таки зробила, доне Тріку?
— Коли ти прийшла до мене минулої ночі… це тому, що ти хотіла бути зі мною, чи просто хотіла не бути в себе в кімнаті?
— І чому й те, й інше не може правдою бути?
— Міє, мені не подобається, коли мене використовують.
Мія скоса глянула на навколишніх аколітів. Усі вдавали, що поглинуті їжею, але вона відчувала, що вони підслуховують. Погляди відчувала. Вони витріщалися на таку Мію Корвере, яку вони ще не бачили. Брехуха. Змія. Лисиця.
— Чуєш, якщо Діамо спер мої нотатки й наковтався отрути, той ідіот заслуговує на те, що отримав. У справжній каплиці таке тупе й місяця не протрималося б. Я йому трикляту милість зробила.
— Милість? — Трік спохмурнів. — Міє, він власною кров’ю захлинувся.
Мія зиркнула вздовж лав на Джессаміну, потім знов на Тріка.
— Маєш на увазі, геть як Лотті?
Джессаміна гупнула кулаком по столу й міцно схопила ніж для м’яса. Вона глянула на шахідів, переймаючись, щоб вони не помітили. Уп’ялася в Мію поглядом і тихо й розбірливо вимовила:
— Ми Карлотту ніколи пальцем не чіпали.
— Лайно свиняче, — пробуркотіла Еш. — Та тут усі чули, як ти, сучко, її вбити погрожувала.
— Чорна Матінко, я б те й зробила, якби шанс мала, — засичала Джессаміна. — Я це розраховувала пізніше зробити. З тобою, в усякому разі. Хотіла б я бачити тебе в ту мить, — рудоволоса похитала головою, вуста її склалися в посмішку. — А ще я б хотіла побачити в ту мить саму Карлотту. Я б такого з-за спини не робила. Просто щоб вона бачила моє обличчя, коли я її прикінчу.
Мія витріщилася на Джессаміну, очі в неї блищали, наче поліровані крем’яшки.
— Тоді ти теж ідіотка.
— Міє… — попередив Трік.
— Що? — різко відказала вона. — Чуєш, те, що я охоче пітнію разом з тобою під хутрами, геть не означає, що ти можеш судити, хто я і що я роблю. Тут у нас не дитяча кімната. Зуби й Паща, Тріку, ми маємо убивцями-найманцями стати. Може, настав тобі час поводитись відповідно. Згадай, чому ти тут опинився, — вона глянула на фіал з чорнилом, що висів у нього на шиї, — на те, що лишилося від ненависті його діда. — Згадай, ким ти був, хай навіть дзеркало вже про це забуло.
Трікова рука метнулась до намиста, очі покруглішали. Біль та злість — рівною мірою.