Мія проігнорувала й те, й інше. Відсунула тарілку.
— Побачимось у колі.
І, не кажучи більше ні слова, вона підвелася та пішла.
Мія задивилася двеймерцеві у вічі. Не побачила там жодного виблиску м’якості. Нічого й близько схожого на те, як він у ліжку на неї дивився, коли пригортав до себе й гладив волосся. Біль також зник безслідно. Він його в Небесному Олтарі залишив.
Ні, тепер вона бачила тільки лють.
Аколіти та клір зібралися довкруж кола. Соліс і його Руки чекали, на долоні шахід тримав срібну монету. Мія й Трік стали одне навпроти одного, їх розділяло десять футів полірованого граніту, плям після кончини Діамо на підлозі вже видно не було.
— Аколітко Міє, обери сторону.
— Сенат.
Монета з різким дзеленчанням впала на камінь.
— Сенат.
Трік вирушив до підставок, витягнув звідти підступний скімітар, розітнув змахом повітря. Пристебнув до іншої руки невеличкий баклер та повернувся на ринг. Очі холодні. Зуби стиснуті.
Оце він розлючений. Добряче я його скривдила.
Мія підійшла до підставок, обрала собі стилет та рапіру.
Добре.
Пролунав гонг. Пара зустрілась, сталь проти сталі, спритність та моторність проти сили й люті. Тепер уже всі аколіти знали, що Мія з Тріком розділяли ліжко. Вона припускала, що кожен з них чекає, що хтось із них викаже м’якотілість. Дозволить іншому перемогти.
Це було б так романтично, еге ж?
Не минуло й десяти секунд, відколи гонг пролунав, і ця думка впала мертвою на долівку. Трік жадав крові. Обличчя в нього викривилось. Зуби стиснуті. Заплетене в просолені косиці волосся розлетілося навсібіч, коли він замахнувся, цілячи Мії в груди та голову. Дівчина рухалась швидко, та високий двеймерець прекрасно маневрував, він тіснив Мію до краю кола, туди, де її швидкість важитиме вже значно менше. Перевагу несподіванки вона вже втратила — тепер уже всі знали, що її робоча рука не аж така слабка, як вона вдавала, та й такою новачкою, як прикидалася, дівчина не була. Тож Трік лишався насторожі, міцно тримав захист, проріх у ньому не лишав і її рапіру близько не підпускав.
Ятаган свиснув у повітрі, і коли їхні замахи зіштовхнулися, по всій залі пішла гуляти різка луна. Мія заблокувала його меч, клинки зчепилися, вони зблизилися, поки він тиснув на неї всією вагою. Спітнілий. Розчервонілий. Вишкірений.
— А ти наче сердитий на вигляд, доне Тріку.
— Міє, йди нахуй.
— Трохи пізніше, любчику.
Дівчина різко здійняла коліно, і кілька аколітів затюкали, коли те коліно зустрілося з Тріковим пахом. Хлопець нахилився вперед, а Мія ковзнула убік, викрутилась і знову повернулася до центру кола. Трік випростався й різко розвернувся до неї, волосся зметнулося в повітря. Одна рука все ще притиснута до враженого найдорожчого.
— Якщо хочеш, я потім там поцьомаю, — гукнула Мія.
Трік розлючено заревів і ринувся через ринг. Тепер він перетворився на чистий гнів. Те почуття, з яким він тримав її в обіймах, забулось. Мія протанцювала задом наперед і розкраяла йому передпліччя. Ще один випад розітнув хлопцеву туніку й лишив криваву подряпину на животі. Мія всю дорогу шкірилася, дивлячись, як Трік дедалі більше лютиться. Усі аколіти насолоджувались виставою. Превелебна матінка Друзілла спостерігала за нею з усією увагою, і ткаля, і навіть промовець сиділи вже на самих краєчках лав. Соліс дослухався, нахиливши голову набік. Стиснувши зуби. І кулаки.
Тримаючи руку долонею до себе, Мія одним швидким ударом відкинула вбік Тріків ятаган, і той полетів, кружляючи, підлогою. Вона низько присіла, коли Трік замахнувся баклером, ступила вбік, коли він ударив знов. Мія кинулась йому між ноги й занурила рапіру хлопцеві в живіт.
В аколітів аж дихання перехопило. Еш захоплено гукала.
Мія підвела погляд і подивилася в Трікові зболені очі.
Пильно в нього вдивлялася.
Посміхнулася.
— Коффі, — шепнула вона.
Трік пополотнів. Хлопець стиснув зуби, примружив ті прегарні горіхові очі. Дотягнувся до Міїної руки, міцно стиснув, чавлячи пальці, що тримали руків’я рапіри. З побілілими пальцями, з викривленим обличчям, з кров’ю, що цебеніла з рота, двеймерець насадив себе на клинок ще глибше. Підвів Мію з підлоги й тягнув, поки гарда її рапіри не вперлася в його залитий кров’ю живіт.
Він замахнувся баклером. Зацідив Мії щитом в лице. Дівчина відкотилася назад, з розбитих губ лилася кров. Вона підвелася на ноги, кинулась уперед, засадила стилет Трікові в груди. Та хлопець не відсахнувся, він знову вгатив Мії в лице, і коли щит зустрівся з її щокою, перед очима в неї вибухнули зірки, голова відкинулась назад і погляд почало затягувати темрявою. Удар у груди кинув її на підлогу, нігті дряпали каміння, коли вона спробувала підвестись. Та тут вона дістала чоботом по ребрах. І ще раз. І ще. Подивилася крізь червону імлу вгору, побачила, як Трік витягує її рапіру зі свого живота, здіймає клинок, тримаючи його двома руками, і готується прохромити її груди.