Хлопця огортала непорушна тиша: у нього не просто губи не ворушилися, це всієї постави стосувалось. Коли він ішов — ні звуку не лунало. І коли дихав. Коли він ворушився, навіть тканина, з якої його одяг зробили, лишалася безгучною. І кляті руки він усе ще тримав за спиною.
— Тобі не варто ходити за комендантської години.
Цить просто посміхнувся.
— Я можу тобі чимось допомогти?
Хлопець повільно похитав головою.
Пан Добрик виріс з тіні позаду Цитя, подивився. Кожен м’яз у Міїному тілі гранично напружився. Коли вона скривила пальці, навколишні тіні збрижились. Її власна тінь витягнулася, поповзла підлогою — довша, темніша, ніж мала би бути. Та Цить витягнув руки з-за спини й показав — порожні.
Мія зітхнула. Відпустила ніж. Цить заговорив без’язиччям, пальці в нього так спритно рухались, що Мія за ним ледве встигала.
допоможу тобі
Мія взялася й сама знаки робити. Виходило в неї гірше за хлопця.
як допоможеш?
Хлопець показав на булькотливе вариво, на фіали, охолоджувачі, глеки. Мія згадала, який вигляд він мав під час покари. Ті беззубі ясна, що оголилися, коли він безгучно кричав. Руки в неї швидко ворушилися, погляд не відпускав його очей.
чому?
Тут Цить спинився. На ідеальному чолі з’явилася складочка.
я спостерігав
тобі тут не місце
А тепер нахмурилась Мія. Заскочена зненацька. Ображена.
і що це значить?
Хлопець змахнув руками, вправні пальці сплітали з тиші слова.
після покари
тільки ти одна
спитала чи зі мною все гаразд
усім іншим байдуже було
Цить похитав головою.
тобі тут не місце
Мія глянула на нього сердито.
а тобі?
Хлопець кивнув.
такий же бридкий як і всі інші
Мія збентежилась. Вона обійшла шпилі з булькотливого скла, відчула солодкий пах смерті. Стала перед хлопцем, узялася за його долоні й зашепотіла:
— Ците, що це ти кажеш? Ти ж і близько не бридкий.
На це хлопець по-справжньому розсміявся. Голосові зв’язки в нього від невикористання атрофувалися, і регіт більше писк нагадував. Він затулив рот долонями й здригнувся, та вона все одно побачила на мить беззубі ясна за тими вигнутими, як лук, вустами. Зморшки в кутиках очей.
— Що з тобою сталося? — видихнула вона.
Хлопець напружено дивився на неї. Очі наче випалені сонцями небеса.
рабом був
— Але в тебе тавра не було.
Хлопець похитав головою.
вони хотіли, щоб ми гарними лишалися
— Вони?
у борделі
Коли хлопець показав ці слова, у Мії аж шлунок скрижанів. Вона миттю зрозуміла, про що каже хлопець. Звідки він прийшов. Хто ним раніше володів і чому вони вибили йому всі зуби до останнього.
— О Богине, — видихнула вона. — Ците, мені так прикро.
бачиш?
Вуста хлопця скривилися в тому, що могло бути усмішкою.
тобі тут не місце
Він озирнувся кімнатою: булькотлива рідина та мертві щури, ржа та розпад у повітрі.
але добро мусить пожинати добро
навіть на такому полі
Хлопець сунув руку за пояс бриджів, і на якусь мить Мія знову потягнулася по кинджал. Пітьма навколо них здригнулася. Та замість захованої заточки хлопець видобув записник, оправлений у чорну шкіру. Відкрив на випадковій сторінці. Мія побачила закодовані нотатки — послідовність Ельберті, змішана з чимось доморослим. Упізнала почерк. І самий шифр.
— Це ж Карлоттин записник, — видихнула вона.
Хлопець кивнув.
— Де ти його взяв?
Хлопець нахилив голову.
я ж казав
я спостерігав
У Мії швидше забилося серце. Вона взялася гортати сторінки, побачила, що кілька з них заплямовані засохлою кров’ю. У кінці записника одну сторінку під корінь видерли. У ній повільно скипала лють, та вона спробувала її перебороти. Не треба без причини зриватися. Цить їй допомогу пропонував. Він міг отримати записи Карлотти, і не вбиваючи дівчину: він же нипав Церквою від першого дня. І все ж незрідка проста відповідь і є правильною…
— Ците, — зашепотіла вона, повільно й обережно. — Ти вбив Лотті?
Хлопець подивився вниз, на її тінь. Потім підвів погляд до її очей.
яка різниця?
Руки стиснулись у кулаки. Очі залляло кров’ю.
— Різниця є — вона моєю подругою була!
Хлопець похитав головою. Майже сумним здавався.
у тебе в цих стінах є тільки один друг