Голос шахіда завмер, бо зі свого місця піднявся Цить.
— Аколіте? — нахмурився Мишолов.
Цить мовчки перейшов Небесний Олтар. Став перед Мишоловом, сунув руку в кишеню й з елегантним уклоном простягнув до шахіда руку долонею вгору. Аколіти попідводилися зі своїх місць, намагаючись роздивитися, що ж хлопець тримає. Мія помітила чорний виблиск. Срібний ланцюжок.
— Зуби й Паща, — видихнула вона, впізнаючи, що саме лежало на хлопцевій долоні.
— Бути цього не може… — зашипіла Еш.
Цить тримав обсидіановий ключ превелебної матінки.
Зуби й Паща, як він примудрився його вкрасти так, що вона навіть зникнення не помітила?
Мія глипнула на стіл кліру. Побачивши ключ на Цитевій долоні, Друзілла витріщила очі, її рука метнулася до грудей, перебираючи складки одежі. Та за кілька митей її губи викривала усмішка.
— Любий Мишолове, — оголосила вона. — Боюся, тебе обманули. Лис у юнацькій подобі, еге ж?
Превелебна Матінка підвела руку. Між вказівним та великим пальцем на срібному ланцюжку крутився лискучий обсидіановий ключ.
— Я знала, — зітхнула Еш. — Це ж неможливо, щоб він підняв…
— Ага, — Мишолов вишкірився й вклонився Цитеві. — Гарний викрут, аколіте. Боюся тільки, що за підробки бали не нараховують. Мишолов приймає тільки оригінали.
Цить усміхнувся. Він поклав свій ключ Мишоловові на долоню й тихо пройшов уздовж стола кліру. Аалеїних вуст торкнулася лукава посмішка, і навіть Соліс із Павуковбивцею здавалися здивованими. Блідий хлопець спинився перед матінкою Друзіллою і простягнув вперед одну руку, іншою показуючи без’язиччям
чи можна?
Друзілла легенько нахмурилась, але неохоче погодилась і віддала свій ключ. І Цить, абсолютно безцеремонно, кинув собі ключ під ноги й наступив на нього чоботом. Хлопець підвів підбір і театрально вказав на підлогу, наче дрібний дурисвіт, що в наперстки грає. Мія побачила, що ключ у Цитя під ногою на крихти розсипався.
— Курвин син, — шепнула Еш.
— Глина… — видихнула Мія.
Приголомшене обличчя матінки. І Мишолова. І кожного аколіта. Хлопець не просто вкрав Друзіллин ключ у неї прямо з шиї, він ще й замінив його настільки перфектною підробкою, що стара жінка навіть різниці не помітила.
Мовчання повисло в залі, наче туман. Цить повернувся до Еш, приклав руку до грудей і вклонився. Мія глянула на подругу, майже очікуючи, що та кинеться й схопить Цитя за горло. Натомість Еш мала такий вигляд, немов її хтось випатрав і кишки назовні м’ясницькими гаками витягнув. Вона сиділа й розгублено дивилася на брата. Озрік, який усюди нипав, наче привид, відколи Трікові програв, і сам міг тільки витріщатися з таким самим випатраним виглядом.
Та в решти аколітів Цитеве штукарство тільки благоговіння викликало. Мишолов підхопився аплодувати, до нього приєдналися шахіди Аалея та Павуковбивця. Соліс і сама превелебна матінка. Мишолов підійшов до турнірної таблиці, додав до рахунку хлопця ще сотню балів і перемістив того на першу сходинку. Перепрошуючи, глянув на Еш — дівчина так пополотніла, що Мія вже подумала, що вона зараз зомліє, — шахід прикріпив знак свого фавору до Цитевої сорочки. Маленьку брошку із залізного дерева, що згорнулася клубочком і позирала блискучими чорними оченятками.
Миша.
— Найкращий учень Кишень, аколіте, — промовив Мишолов. — Прекрасний результат.
Саме тому йому нотатки Лотті не знадобилися. У нього вже був ключ Друзілли.
Мія підвела руки й теж взялася аплодувати. Але спинилася, коли глянула на Ешлін. Для Еш завершити ініціацію в ранзі Клинка означало стільки ж, скільки для Мії. Батько Ешлін з братом роками тренував. Колишній Клинок Церкви, він нічого іншого так не бажав, аби тільки діти заступили його місце після того, як його скалічили в Материне ім’я. Варто тільки уявити тиск, під яким вони зростали. Уявити бажання побачити, що батькова жертва — рука, що меч тримала, око, богине, навіть його мужність — була не марною.
А тепер складалося враження, що ніхто з них узагалі ініціацію не пройде.
— Ох цей козолюб, віслюкосмок, свинойоб, сучийсин, — гарчала Еш.
Дівчина міряла кроками Міїну спальню, а сама Мія примостилася поміж подушок. Тримала в губах одну з останніх сигарил. А те, що від золотого вина лишилося, розлили по двох неторкнутих чашках на Міїному нічному столику.
— Прірви заради, як він те зробив? — вимогливо питала Еш.
— Він розумний, — знизала Мія плечима. — Розумніший, ніж усім здавалося. Я тут думаю, чи не навмисно він так зробив, щоб його після дев’ятих дзвонів спіймали.