— Гадаєш, він спеціально на покару наразився?
— Та може. Щоб ми всі подумали, що він простак якийсь.
— Ну, холера, це спрацювало.
Мія видихнула сірий дим.
— Ще б пак.
— А зі мною все, — Еш спохмурніла й знову взялася ходити туди-сюди. — Я ж просто мусила перемогти у випробуванні Мишолова. А тепер, блядь, взяла й програла. За два обороти тут буде володар Кассій, щоб ініціацію провести. І ти на бенкеті питимеш Материне молоко разом з іншими Клинками, а мене разом з іншою половою в Руки висвятять. І це якщо вони мене одразу з рахунків не спишуть і Матінці не подарують.
Мія затягнулася й примружила очі, рятуючись від диму.
— То тобі, мабуть, варто провести безніч, жаліючись на життя.
Еш різко розвернулася й кинула на Мію нищівний погляд.
— З усією щирістю приймаю твоє співчуття, Корвере. Дякую красно.
— Нахуй співчуття, — усміхнулася Мія. — Коли прийшла до мене, мусимо рішення знайти.
— Ну то шукай, — змахнула Еш руками в повітрі.
— Еш, Аалея ще фаворита не обрала.
— І ти думаєш, у мене є шанс стати її фавориткою?
— Якщо ти продовжиш протоптувати діру в мене в підлозі — ні. Але якщо перетрусиш Богоділ і знайдеш щось по-справжньому смаковите…
— Голка в йобаній скирті.
— Ну, шукати голки — це краще, ніж сидіти тут і молитися, нє?
Еш сунула в рота кінчик однієї зі своїх бойових кісок. Замислено пожувала.
— Я піду з тобою, — запропонувала Мія.
Еш підвела погляд.
— Шукаєш способи Трікі уникати, еге?
— Це до Тріка жодного стосунку не має.
— Та звісно ж.
Мія показала «паці». Вихилила віскі одним ковтком.
— Ходімо, час уже йти.
Еш скривилась і похитала головою.
— Та думаю, я краще сама.
— Хіба дві пари вух не краще за одну мати?
— Ага, — Еш стенула плечима. — Я вдячна за пропозицію і таке всяке. Просто… якось воно неправильно. Якщо сама це зробити не зможу, може, я взагалі не заслуговую на те, щоб тут бути.
Мія кивнула. Хай Еш приховувала це за жартиками та усмішками, але вона була людиною гордою. Вона пишалася своїми вміннями. Своїм батьком та його спадком. Мія розуміла, чому дівчина не хоче, щоб її хтось крізь ініціацію за собою хвостом витягнув. Вона встала з ліжка, охопила подругу руками й міцно стиснула.
— Хай богиня заступає. Обережна будь.
Еш стиснула Мію навзаєм, досить міцно, аби та скривилась.
— А знаєш, після того трюку з Діамо народ тут вирішив, що ти безжальна сучка. Та я ліпше знаю. Якщо хтось кривдить твоїх близьких, ти того не пробачаєш. Але десь там, углибині, ти добра людина, Корвере.
Мія поцілувала Еш у щічку й усміхнулася.
— Нікому не кажи. Мені за репутацію треба дбати.
— Правду кажу. Часом я все думаю, що ти взагалі в такому місці робиш, Міє.
— Відколи це ти мене Мією кличеш?
— Я серйозно. Ти мусиш упевнитись.
— У чому?
Еш зазирнула Мії у вічі. Усмішка її зникла.
— Чи насправді хочеш тут бути завтра ввечері.
— А де ще мені бути?
Здавалося, що Еш хоче ще щось сказати, та погляд її посуворішав, і вона спинилася на півслові. Вона ще так постояла якусь мить, тримаючи Мію за талію. Вуста розтулилися. Зіниці розширилися. А тоді Еш відпустила її, вислизнула за двері й зникла в коридорі, шукаючи промовця. Мія зачинила за подругою двері та знову впала на ліжко. Дивилася, як сигарила догоряє в неї в руці.
Про що це Еш розводилась? Вона ж заради цього тяжко працювала. Це те, чого вона найбільше прагнула. Усі ці роки, усі ці милі, уся ця боротьба. Те, що вона зробила, аби сюди потрапити, життя, які вона забрала, ідучи цим кривавим шляхом. Руки, забарвлені червінню. А тепер до ініціації лишився тільки один крок.
І це на крок ближче до горлянки Рема.
До серця Дуомо.
До голови Скаеви.
Воно ж того варте, хіба ні?
Хіба ні?
У ногах у неї матеріалізувалася чорна фігура. Зашепотіла, наче вітер крізь зимові віти.
— …завтра… — промовила вона.
Мія кивнула.
— Завтра.
ПЕРЕТВОРЕННЯ
Цього вечора Мія заснула, як той праведний мрець. Десь перед обідом її розбудив тихий стукіт у двері, з-за них почувся голос Руки:
— За годину будь у Залі Жалоби, аколітко.
Мія повільно вдягнулася, пішла до Небесного Олтаря. Лави та стільці стояли порожні, Тиха Гора здавалася тихішою, ніж будь-коли на її пам’яті. Думки дівчини полинули до ініціації. Вона стала найкращою ученицею в Істинах, та превелебна матінка натякала, що на них ще інші випробування чекають. Дівчина поняття зеленого не мала, що вона в Залі Жалоби побачить чи які ще бар’єри їй треба перестрибнути.