Жінка розвернулася й зникла з одвірка у вихорі чорних одіянь. Рука, що тримала сувій, ступила вперед і звірилася з пергаменом.
— Аколіте Тріку?
Трік глибоко вдихнув і зробив крок уперед.
— Тут.
— Ходімо зі мною.
Мія дивилася, як хлопець швидко йде геть, поруч з ним — Наєв. Вона чудувалася, що ж на нього чекає. Намагалася відкинути подалі спогади про те, як вони розпрощалися востаннє. Почуття провини від того, що вона його скривдила, злість у його очах… Якщо за цими дверима чигає смерть, їй хотілося б, щоб між ними все владналося. Та він уже пішов, переступив через поріг, не озираючись, і двері безгучно зачинилися в нього за спиною. Мія відчувала в тіні присутність Пана Добрика, якого притягував страх, що зростав усередині неї. Вона глипнула на Цитя. На Ешлін. Задумалася, чи казав батько дівчині, що на неї чекає.
Тріо мовчки чекало в затінку статуї. Минали хвилини. Довгі, немов роки. Чутно було тільки той невпинний примарний хор. Нарешті двері відчинилися, і з-за них з’явився Трік. Зуби стиснуті. Пополотнілий трохи. На вигляд неушкоджений. Він глянув Мії у вічі, й вона побачила, як його лицем промайнув загнаний вираз. Якусь мить їй здавалося, що він заговорить. Та, не кажучи ні слова до інших, Трік із супроводом пішов угору спіральними сходами й зник з очей.
Еш дивилася просто перед собою. Шепнула, ледь ворушачи губами.
— Будь певна, Корвере.
— Аколітко Міє.
Рука, що стояла в одвірку, вичікувально дивилась на дівчину. Пан Добрик муркотів у тіні. Мія, стискаючи кулаки, ступила вперед.
— Тут.
— Ходімо зі мною.
Мія зійшла з узвишшя. І знову поруч ішла Наєв, жінка супроводжувала її, як і Тріка. Коли вони наблизились до порога, жінка торкнулася Міїної руки. Кивнула.
— Тримай сильно, Міє Корвере. Тримай міцно.
Мія зустріла жінчин погляд, та шансу спитати, про що каже Наєв, у неї не було. Дівчина розвернулася й пішла за Рукою довгим проходом із темного каменю. Єдиним звуком тут були тихі кроки; коли двері зачинилися, хорал уже чутно не було. За проходом чекала велика кімната зі стелею-банею, що зусібіч спиралася на величезні склепінчасті вікна з пречудовими вітражами. Скельцями звивалися абстрактні візерунки, криваво-червоні спіралі крутилися й вертілися, дванадцять перстів світла вкривали підлогу.
Мія спинилася посередині цього освітленого кола й побачила превелебну матінку Друзіллу. Руки жінка сховала в рукави, на обличчі мала терплячу материнську усмішку. Коли в жінки повільно здіймалися й опускалися груди, обсидіановий ключ на шиї виблискував. Мія сторожко наблизилася, вона видивлялася тіні й раділа, що має не-очі на потилиці.
Вона не могла не помітити, що підлога перед Друзіллою була вологою.
Насвіжо віддертою.
— Вітаю, аколітко.
Мія глитнула.
— Превелебна матінко.
— Це твоє останнє випробування перед ініціацією. Чи ти готова?
— Гадаю, залежить від того, про що йдеться.
— Усе дуже просто. Лише одну мить триватиме. Ми так добре заточили тебе, що ти здатна розітнути світло сонць на шестеро шматків. Та перед тим, як ми посвятимо тебе в глибші таємниці, спочатку мусимо побачити, чим б’ється твоє серце.
Мія згадала про катівню в Богодолі. Про «сповідників», що били її, палили її, майже втопили її, перевіряючи її відданість за наказом володаря Кассія. Тоді вона не розбилася. І зараз не розіб’ється.
— Залізо чи скло, — промовила Мія.
— Саме так.
— Хіба ми вже не відповіли на це питання?
— Ти довела свою відданість, це правда. Та коли ти служитимеш Материним Клинком, то побачиш смерть в усіх її відтінках. Твоя власна — лише один з них. Це — інший.
Мія почула, як хтось човгає крізь тіні. Побачила двох Рук у чорному, які тягнули постать, що пручалася. Хлопець. Майже підліток. Широко розплющені очі. Залиті слізьми щоки. Зв’язаний, з кляпом. Руки дотягнули його до середини освітленого кола й змусили опуститися перед Мією навколішки.
Дівчина глянула на превелебну матінку. На цю премилу усмішку поважної жінки. На ті старі й добрі очі зі зморщечками в куточках.
— Убий цього хлопця, — сказала жінка.
Три слова. Одна тональність.
Завмер увесь світ. На дівчину тиснула навколишня пітьма. Вага обтяжила її плечі й притискала додолу. Дихати важко. Важко дивитися.