— Бо в мене, Трікі, серйозніші причини, щоб бути тут, аніж Мія мала.
— І що ж це?
— Фамілія, — сказала вона.
— Мія тут також через фамілію була.
— Ага, — кивнула Еш. — Різниця в тому, що мій татко все ще живий. Ти б здивувався, наскільки добре тебе може замотивувати буркотливий колишній убивця без яєць.
Трік гмикнув і знову позирнув у темряву. Еш м’яко промовила:
— Мія просила переказати тобі прощання.
— Вона повернеться, — сказав Трік. — Я ще її побачу.
— Я в цьому не впевнена.
— Їй може й ряса Руки підійти. А що вона інакше робитиме, просто здасться? Вона? Та нізащо.
— Ой, та вона, може, і вирішить до Рук приєднатися. Я просто не думаю, що ти її ще раз побачиш.
— Це ще чому?
Еш зітхнула наче всім тілом.
— Я вже раніше казала: оце так носик ти, Трікі, маєш. А я не можу дозволити, щоб ти нюшив за обідом цього вечора.
— Що ти ро… хр-р-р.
Трік змигнув, побачивши кинджал у руці Еш. З клинка крапала кров. Він перевів погляд на пляму, що ширилася його сорочкою, а вона знову занурила ніж у його груди. І знову. І знов. Хлопець хапнув повітря, потягнувся до горла, очі розширились. Та спритно, як брехня шириться, дівчина із силою штовхнула і перекинула його через поруччя. І він полетів униз до вічно-чорної пустки.
Без звуку.
Без схлипу.
Зник.
Еш подивилася вниз у пітьму. І тихо шепнула:
— Вибач, Трікі.
Дівчина опустилась навколішки й почала носовичком витирати кров, що пролилася на камінну долівку. Протерла ніж і знов сховала його в рукаві. Глянула через плече. Олтар усе ще стояв пустим, Руки метушилися на кухні, готуючись до скорої учти. За столом підготували дев’ять місць. Для всіх трьох аколітів, які наприкінці мали пройти ініціацію. П’ять для кліру: Друзілли, Мишолова, Соліса, Аалеї та Павуковбивці. І останнє, на чолі стола, для Володаря Клинків. Для Чорного Принца. Самого очільника конгрегації Багряної Церкви.
— Кассій, — шепнула вона.
— Усе зробила?
Ешлін озирнулася й побачила постать у вкраденій рясі Руки.
— Зробила, — Еш випросталася й глянула на пустища. — Малого Трікі тут не буде, щоб щось винюшити. Якщо ми припустимо, що тут взагалі буде що винюшувати.
— Я про своє подбаю, — відповів її брат.
— Диви, Оз, не облажайся, — попередила Еш. — Від тебе наш останній шанс залежить. Ми ще кілька місяців тому могли Кассія взяти. Він же тут, просто перед нами сидів.
— Я ж тобі казав, той ідіот Водозов бачив, як я нишпорив. Що я мусив робити?
— Ой, нумо подумаємо. Може, треба було його вбити й лишити тіло в помітному місці? І вдесятеро ускладнити нам шанс щось іще зробити?
— Накинутись на Кассія, наче зарізяки з темного провулка, було дурнуватою ідеєю, я тобі завжди казав. Нам пощастило, що я на Водозова натрапив. У нас були місяці на підготовку. Якщо учту отруїти, то ми все кубло одним ударом спіймаємо. Людина, яка зробила для мене труйку, мертва. Єдина людина, яка мала шанс унюхати це, — мертва. Годі, бля, скиглити, просто приготуйся.
— Я готова, — просичала Еш.
Озрік знову озирнувся через плече і сказав тихше.
— Ти ж з ними вчоробороту зустрічалась?
— Ага, — кивнула Еш. — Після того як вони мені чутку підігнали, аби в Машкарах перемогти, і потім іще. Я ж казала, ті хлопці-люмінатії завжди вершки знімають.
— І вони готові?
— Запевне вже. Наш шляхетний юстицій тримає напоготові Першу та Другу центурії. О сьомих дзвонах Свинарню захоплять дві сотні чоловіків. Тобі треба тільки переконатися, що Марій добре вмотивований.
— Цей придурок сестру свою любить більше за життя. Якщо я ніж біля її горла триматиму, він, бля, балінну станцює, коли я йому накажу.
— Обережніше з Маріеллою. Ти ж бачив, що вона зробила з…
— Ешлін, я ж не мала дитина, — вишкірив зуби Озрік. — Розберуся я з ткалею та промовцем. Ти своє діло пильнуй. Щоб Кассій та решта кліру були зв’язані і з кляпами, коли Рем зі своїми зарізяками з’являться. Сповідники багато про що поговорити хочуть, тож Путь здолати мусить кожен. І жодних кайданів.
— Не бійся, — дівчина похмуро всміхнулася. — Шахіда Аалея трохи навчила мене фокусів з мотузками.
— Ще кілька годин, — кивнув Озрік. — І ці стіни падуть.
Парочка дивилася вниз на пустку. На нескінченну чорняву над головою, на мільярди цяток світла. Обличчя богині, поклонятися якій їх учили з дитинства і яку вони зараз зраджують.
— За татка, — сказала Ешлін.
— За татка, — відповів Озрік.
Дівчина поцілувала брата в щоку й зникла в пітьмі.