Усі очі було прикуто до неспинного коловороту. До гліфів, надряпаних на стінах підсохлою кров’ю. Мія розмірковувала над тим, чи не зачекати, поки вся Друга центурія перейде, певно ж мусить випасти шанс наблизитись до Рема. Та тоді вона подумала про Тріка. Про отруту. Учту. Якщо Ешлін та Озрік зрадили Церкву, то вони мають серйозні причини його вбити, і ця думка сповнювала її таким страхом, що поглинути його Пану Добрику було несила.
Чорна Матінко, яка ж я сліпа була…
Кров кружляла й здіймалася. Потік ковтав солдатів одного за одним. Мія не могла собі уявити, щоб Марій пішов проти Церкви — попри всю його зарозумілість. Певно, що його примусили. Хай там як, а їй треба дізнатися, що відбувається. Помста може зачекати.
Небайдужі їй люди — це важливіше.
Та іронія подій не могла не зачаровувати. Якби вона перетворилась на те чудовисько, яке з неї Церква хотіла зробити, якби вона вбила безіменного хлопця і була б запрошена до ініціації, то вона б і не здогадалася про те, що Ешлін з Озріком напланували. Вона сиділа б просто зараз на бенкеті — отруєна разом з іншими аколітами та кліром.
А натомість вона була єдиною людиною, здатною їх порятувати.
Мія ковзнула вздовж стіни кривавого покою, вниз до басейну, по пояс занурилася в нудотне тепло. Вона уявлення не мала, чи можуть Путтю одночасно двоє пройти. Та знала, що до крові в цьому басейні домішана й кров Марія, тож промовець відчує її присутність разом із солдатом, що брів обіч неї.
Чи знатиме промовець, що вона друг. Чи він узагалі зможе…
Здійнялася червона хвиля. Підлога зникла з-під Міїних ніг. Вона відчула, як потік засмоктує її глибше, глибше, крутить, вертить, відчула присмак крові в роті. Цей страхітливий прибій, що вічно затягуватиме її вниз. Вона попливла нагору до світла. Груди розриваються. Серце калатає. І нарешті…
Відчула камінь під ногами. Повільно відштовхнулася від дна, випірнула на поверхню, очі заліплені кров’ю. Поруч із нею з потоку вирвався люмінатій, він відпльовувався, кашляв, а товариші тим часом підхопили чоловіка й поставили на рівні. Навколишні чоловіки з голови до ніг були забарвлені червінню, на обличчі кожного — притлумлений страх. Просякнуті кров’ю покої Марія були гарним підтвердженням кожної похмурої історії, що вони чули про тих, хто Нії молиться. Нескладно зрозуміти, що вони вважатимуть Церкву єретиками. Нескладно зрозуміти, як Скаева та Дуомо переконають їх, що це вороги.
Якщо збоку дивитися, то і я б таке про нас подумала.
Мія змигнула й протерла очі від крові.
Про нас.
Плечі її все ще огортав плащ із тіней, і вона старалася триматися під поверхнею рідини, тільки голова визирала — рівно настільки, щоб дихати можна було. Марій, як і завше, стояв навколішки біля вершини басейна. Поруч з ним стояв десяток вкритих підсохлою кров’ю люмінатіїв з дрючками із залізного дерева в руках. Пульс Мії пришвидшився, кола вона відчула за спиною промовця знайому тінь.
Озрік…
Хлопець нахилився до кам’яної підлоги, у руці він тримав довгий зазублений ніж. І в нього під ногами Мія побачила іншу постать, загорнуту у звичні чорні шати. Покручена, жалюгідна шкіра стікає рідиною та гниє, скручена, як роха на бойні. Руки в неї були зв’язані, всі пальці — переламані, рожеві очі заплющені. Та впевнений порух тіні її грудей підказав Мії, що ткаля не померла — і що це ніж Озріка, який він біля горла Маріелли тримав, змушував Марія чинити цей безум.
Промовець на нашому боці. Це бодай щось…
Думки дівчини шалено крутилися, у голові сама собою складалася головоломка.
З уколом провини вона зрозуміла, що спішити нагору сенсу нема — хай там що мало відбутися в Небесному Олтарі, воно вже сталося. Зрештою, як отруту Еш та Озрік всього лише млійку використали, нікого вона на місці не вб’є. Очевидно було, що люмінатії збираються захоплювати їх живими. Щоб катувати. Допитати. Розіп’яти на публіці. Саме це чекає на верхівку Багряної Церкви. Та цієї миті володар Кассій та клір ще й близько не померли. І це означає, що й Трік може…
Дівчина глянула на Марія, який співав над зворохобленим басейном. Вона зрозуміла, що могла б його вбити. Просто горло перерізати, заблокувати цю частину військ у горі, а інші з того боку лишаться. Але ж це знищить найцінніше надбання, яке Багряна Церква в арсеналі має. Перекрити Криваву путь — це величезний удар по Церкві, так усі каплиці опиняться ізольованими.