— Озріку, ти мене чуєш?
— Міє, будь…
— Пельку стули, йобане гівно, — вишкірилась вона. — У тебе тільки один шанс живими лишитися, і це — розповісти мені все, що я хочу знати, ясно?
— Я… — забелькотів хлопець, переборюючи нудоту й кашляючи. — Ага.
— Ти отруїв ініціаційну учту. Кассія, клір і тих, кого ініціювати мали?
Хлопець кивнув, вкрите кров’ю волосся затулило очі.
— Ага.
— Ніхто з них не помер?
— Н-ні. Ми різновид млійки використали. Попросили Карлотту розробити спеціальне дозування, що швидше за звичайне діє. Ремові клір потрібен живим, щоб д-допитати.
— А що з Тріком? Він млійку в їжі за милю почує. Як ви завадили йому звернути на неї увагу?
Озрік мовчав. Його губи мовчки ворушилися.
— Озріку?
— Ешлін, вона…
Мія зрозуміла. У голосі його почула. Шлунок провалився в п’яти. Вона пригадала, як почувалася в його обіймах. Як він її цілував.
Вона ж його не кохала, але…
Ні.
Вона його не кохала.
Мія розплющила очі. Підвела погляд на Марія. Глибоко вдихнула.
— Це все, що мені треба було взнати.
— Міє, н…
Крик Озріка проковтнув басейн, хлопця затягнуло вниз до його долі.
— …міє, нам треба ворушитися…
Мія кивнула не-котові й завмерла на мить, щоб зібратися з думками.
— Марію, вам треба забиратися звідси. Прямо зараз.
Промовець довго, дуже довго дивився на неї, і тільки було чутно, як тихенько плюхає кров у басейні. Та нарешті він підніс-таки руку до шиї, схопив срібний фіал на шкіряному ремінці й смикнув. Мія впізнала цю штучку: у пустелі Наєв такий самий флакончик носила. І такі ж стояли в альковах у покоях превелебної матінки.
— Мій вітус, — промовив Марій. — Ураз настане мить твого тріумфу, вилий його на долівку, напиши по ньому, немов червінь є табличкою, а перст твій — пензлем. І я взнаю.
Мія зав’язала шворку фіала навколо шиї та витерла підсохлу кров із вій. Вона відчувала, як та висихала в неї на шкірі й тріскалася на губах, коли дівчина говорила.
— Ідіть.
Марій підхопив сестру на руки, спустився мармуровими сходами й зайшов до ворухливого потоку. Здавалося, що кров лине до нього, коли він проходить повз, крихітні щупальця здіймалися над поверхнею й ніжно торкалися чоловіка. Він озирнувся на Мію й один раз кивнув.
— Доброї тобі удачі, мала темрянице. Ти матимеш у ній потребу.
— Коли Маріелла прокинеться, розкажіть їй, що тут сталося. Скажіть їй, що вона мені заборгувала.
Марій похитав головою і всміхнувся.
— Мерці боргів не відають.
Він стрімко заговорив, наспівуючи басейну дисгармонійну мелодійку, наче батько до маляти, що засинає. Кров заспівала у відповідь, здійнявся просякнутий залізом потік, і двійко людей зникло у вирі. Тепер поверхня басейну була спокійна, що той ставок при млині. Жодна брижа їхнє зникнення не позначала.
Мія відкинула волосся назад. Перевернула чоботи, щоб звідти якнайліпше кров вилити, сховала Озріків зазублений ніж до халяви. Увесь цей час Пан Добрик спостерігав за нею — без слова, без поруху. Та зрештою шепнув:
— …мені прикро, що трік…
— Нема чому тобі прикритись.
— …міє, ти відчуваєш те, що відчуваєш. нема потреби заперечувати…
— Я цього й не роблю.
Пауза, сповнена тихого зітхання.
— …брехати теж не треба…
Хор мовчав.
То було перше, на що вона звернула увагу, коли випірнула з покоїв промовця до сповненої пітьми Тихої Гори. Примарна мелодія, що супроводжувала її в цих коридорах кожної миті, вщухла. Кроки здавалися гучнішими, дихання різко шурхотіло у вухах. Це створювало відчуття неправильності. Наче поколювання під шкірою. Тиша здавалася оглушливо гучною.
На іншому кінці поверху, біля сходів нагору, стояло двоє люмінатіїв. І звісно, що очі їхні були прикуті догори, вони ж чекали на повернення юстиція та його загону. Мія ковзнула повз них — так тихо, що і Меркуріо, і Мишолов аж засяяли б від гордощів. За спинами їхніми вона звелася лише тихеньким шерехом. Та була куди відчутнішою за розмиту пляму, коли її кинджал зі смертекості розкраяв одному з чоловіків горло від вуха до вуха, а другому — прохромив груди, коли той озирнувся на впалого товариша.
Солдат заточився й упав навзнак на сходи, притискаючи руку до грудей. Погляд вишукував у пітьмі, що ж його вбило. І тоді вона відкинула плащ — просто щоб він побачив. Побачив бліду приблуду, просякнуту чорним і червоним, машкару підсохлої крові й очі під нею. Побачив у її зіницях тінь померлого хлопця, коли вона нахилилась уперед, прикрила йому рота й розітнула горло, шепочучи: