Часу на молитви не було.
Часу на переймання не було.
Вона забігла до Солісової зали й накинула на просякнуту кров’ю сорочку важку тренувальну куртку зі шкіри. Обшукала підставки для зброї та нашпигувала чоботи кинджалами, почепила прегарний гострий гладіус до паска, перекинула перев’язь з метальними ножами через груди, закинула сагайдак та арбалет за спину.
— Зуби й Паща…
Зачувши шепіт, вона швидко розвернулася, підняла арбалет, і тіні навколо дівчини стрімко здійнялися вгору. Там, на верхньому майданчику сходів, вона побачила постаті в чорному — заледве пів дюжини разом. І між ними помітила спалах рудого, коротко обтятого волосся, гарне личко, зелені очі мисливиці.
— Джессаміна?
— Корвере, — просичала дівчина. — Що, заради Матінки, ти тут робиш?
Крізь групку людей проштовхалася запнута вуаллю фігура, в очах у неї світилася усмішка.
— Наєв утішно її бачити, — промовила вона.
— Богине, з тобою все гаразд!
Мія перебігла через залу й схопила жінку в обійми. Та Наєв під її руками здригнулася й відсахнулась зі стогоном. Мія озирнулася й побачила, що більшість людей у цій групці поранено: у Джессаміни струменить кров із рани над оком, права рука в неї в тугій перев’язі, інші тримаються за зламані зап’ястки чи ребра. Наєв важко дихала, схопившись за бік.
— Що сталося? З вами все гаразд?
— Ті покидьки нас просто зливою затопили, — Джессаміна скривилась і витерла кров з очей. — Жодних тобі попереджень. Убили всіх Рук та аколітів, кого знайшли. Прірви заради, як вони всередину потрапили? І де клір?
— Найімовірніше, зараз уже в кайданах, — сказала Мія. — Нас зрадили Ешлін та Озрік. Отруїли ініціаційну учту. Убили Тр…
Мія прикусила ці слова. Потрусила головою.
— Ешлін? — видихнула Джессаміна. — Озрік? Але ж вони родові служителі.
— За батька мстилися, — Мія похитала головою. — Та байдуже. Зараз тут юстицій Рем із двома центуріями. Вони захопили в полон володаря Кассія та клір. Збираються забрати їх до Богодола, щоб катувати й стратити.
— Тоді вони дурні — кидати виклик служителям Нії просто в неї вдома, — Наєв повернулася до інших Рук. — Збирайте зброю. Клинки та луки.
— Ти хочеш, щоб я поруч із нею билася? — Джессаміна сердито дивилася на Мію. — Після того, як вона Діамо вбила? Оце вже ні.
— У цьому ми мусимо вистояти разом.
— Я з цією сукою поруч не стоятиму.
— Джесс, нема в нас часу для цієї срані, — сказала Мія. — Ми тут про юстиція Марка Рема говоримо. Це ж він допоміг покласти край Повстанню Царетворців. Він, мабуть, щообороту на череп твого батька наступав, коли шість років до Сенату ходив. І ти все лайно мені на голову ллєш? Усю ненависть? Це ж чоловік, який насправді заслуговує на таке.
Дівчина перехопила Міїн погляд, в очах у неї явно майоріли спогади про Діамо. Піском годинника стікали секунди, яких у них не було. Ненависть до Мії змагалася з ненавистю до інших, хто бачив знищення її фамілії. Та, по правді, їх із Джесс дійсно було викроєно за однією міркою. Обидві лишилися сиротами після Повстання Царетворців. Обох позбавили фамілій. Їх тримали разом узи, виплавити які може тільки ненависть.
І зрештою вибрати насправді можна було тільки одне.
— То що робитимемо?
— Марія нема, — Мія побачила, як Наєв напружилась, зачувши ці слова, та підбадьорливо опустила долоню подрузі на руку. — Він забрав Маріеллу. Вони в безпеці. І без доступу до Кривавої путі Рем тут застряг. Повернутися до Богодола він може тільки одним шляхом.
— Шерехпустка, — промовила Наєв.
Мія кивнула.
— Зараз вони вже мають знати, що Кривава путь не варіант. Але з ними Ешлін. Вона може провести їх до стаєнь. Вони, мабуть, ідуть туди й збираються поїхати караваном наших верблюдів до Останньої Надії.
— Тоді ми запремо їх у стайнях, — сказала Джессаміна. — Перекриємо їм відступи.
— Тісне приміщення, — погодилась Наєв. — Перевага в числі важитиме менше.
— Ви поранені, — промовила Мія. — Усі ви. Там, унизу, бойня буде, і я не хочу…
— Ану нагадай, коли це мене почало їбати, що ти там хочеш, Корвере? — різко відповіла Джессаміна. — Сама можеш вірити, що ти дарунок Матері цьому світу, та ти й уполовину не така гарна фехтувальниця, як хочеш про себе думати. Якщо хочеш мати шанс поприбивати тих козлів, наша допомога тобі знадобиться.
Мія глянула на Наєв, зустріла твердий і холодний погляд.
— Вона каже правду.
— Гаразд, — зітхнула Мія. — Ви праві.
Руки озброїлися до зубів, прикрили ряси шкіряними куртками, похапали арбалети, мечі, ножі. Мія роздала чароскло, лишивши собі по жмені рубінового та перлового. Вона поняття зеленого не мала, що вони робитимуть. Поняття не мала, чи доживуть вони до завтра.