Нема часу.
Нема шансів.
Нема страху.
Вона подивилася на служителів, що її оточили. Кивнула раз.
— Уперед.
Схоже було, що юстицій Рем не належав до тих людей, яких можна двічі надурити.
Коли він напав на Тиху Гору, то лишив тили незахищеними, і ця самовпевненість обернулася різаниною ар’єргарду й втратою промовця. Після того як запланований шлях до відступу йому перекрили, юстицій вирушив до стаєнь, як Мія й передбачила. Та віддамо чоловікові належне, схоже було, що він уміє вчитися на помилках.
На жаль, юстицій не врахував Пана Добрика.
Не-кіт рухався сходами попереду Мії та її товаришів, ковзнув до Зали Жалоби й негайно відчув трем страху в повітрі. Він помітив приховані постаті, що вичікувально полягали в нішах чи сховалися в передпокої. І шепотіли молитви до Всевидючого.
Не-кіт безшумно піднявся сходами назад, матеріалізувався в Мії на плечі й зашепотів їй до вуха.
— У Залі Жалоби легіонери, — повторила Мія. — Майже сорок.
— Сорок, — шепнула Наєв, глипнувши на їхні жалюгідні пів дюжини.
Мія витягнула з мішечка на поясі жменю білого чароскла й посміхнулася.
— Думаю, я зможу зрівняти рахунок. Щойно ґвалт почуєте — біжіть уперед.
Дівчина загорнулася в плащ із тіней, почула, як Джессаміна й інші Руки охнули, коли вона з очей зникла. Під завісою світ став майже чорним, і прокладати собі шлях сходами їй довелося мало не навпомацки. Та невдовзі вона вже відчула склепінчастий прохід і величезний обшир зали за ним. Імена мерців на підлозі. Безіменні могили у стінах. Над собою дівчина неясно бачила статую Нії, що виділялася проти невиразного світла вітражів.
Мія низько припала до землі й зіщулилася біля поближнього стовпа. Відсунула плащ так, щоб належно бачити все навколо себе, ступила в тінь під ногами й виринула за сорок футів над долівкою, ховаючись у глибокому затінку складчастого каптура Нії.
Один з люмінатіїв побачив рух нагорі й гукнув засторогу. Та Мія зі своєї жердки вже поливала залу зливою чароскла, повсюди вибухали густі хмари млійки. Щонайменш десяток чоловіків повалилися на землю, вдихнувши повні легені, інші — повибігали зі своїх закапелків та щілин, шукаючи кращого сховку.
Коли люмінатії перестали ховатися, Наєв, Джессаміна та інші Руки ввірвалися до зали: чорні, спритні, смертоносно тихі. Солдати навіть не здогадувались, що мають справу не з одним лишень нападником, поки п’ятеро з них мертвими не впали. Служителі накинулись на нападників з люттю, від якої ті заточилися: Джессамінині клинки аж ледь видно було від швидкості, Наєв билася, як демониця, попри зламані ребра. Може, річ була в люті, яку спричинило вторгнення до їхнього дому. Може, у присутності богині, яка тримала над ними меч і терези й спостерігала за бійнею холодно-кам’яним поглядом. Та вже за кілька митей засідка люмінатіїв перетворилася на різанину, і від крові вірних Аа чорне стало червоним.
Мія стояла на своїй жердці з арбалетом у руках, вишукувала втікачів та добивала тих, хто намірявся вдарити служителям у спину. Десять болтів потому вона витягнула клинки, вийшла з тіні статуї сорока футами нижче, занурила кинджал у спину котрогось бідолашного дурника й нашпигувала іншого жменею метальних ножів. Вона билася спина до спини з Наєв, разом вони звели стіну зі скривавленої криці, пісня їхніх клинків заповнювала порожнечу, що лишилася по Материному хору, а крики вбитих відлунювали в пітьмі вже після того, як упав останній з чоловіків.
Наєв заточилася, схопилася за ребра та рвучко втягнула повітря. Джессаміна була вкрита кров’ю і ледве дихала. Двоє інших Рук — хлопець на ім’я П’єтро, не набагато старший за Мію, та літній чоловік на ім’я Нерай — упали під ударами люмінатіїв.
— …міє…
Дівчина стояла над тілом П’єтро, низько похиливши голову.
Дивилася в його незрячі очі.
— …міє, вони вже біля стаєнь…
Вона стояла отак у мовчазному мороці. Силувалась не згадувати.
Силувалась і програла.
— Він був просто хлопцем, Пане Добрику.
Вона струсила головою.
— Просто хлопцем.
— …міє, зараз не час для жалоби. по цьому хлопцю чи будь-якому іншому…
І тоді дівчина подивилася на нього — в очах у неї блистіло горе.
— …натомість помстися за них…
Мія повільно кивнула.
Витерла кров з клинків.
І побігла.