— Та я ж їм тільки допомагаю.
— …як саме, дозволь спитати?..
На брудному, вкритому кривавою кіркою обличчі спалахнула біла усмішка.
— Вечерю їм організувала.
Поки фургони, розгойдуючись, мчали через піски, Мію трусило, сіпало, та вона переповзла від передньої осі ближче до дишла. Крізь пітьму, що заволокла очі, побачила у збуреній куряві бліді фігури. Довкруж фургонів верхи їхали десь так п’ятнадцятеро люмінатіїв. І, мабуть, десь по двадцятеро солдатів у кожному фургоні — усі вони стояли й дивилися назад. Вона чула, як трем землі все наближається й наближається.
— Ще один! — пролунав крик.
— На заході! На заході!
— Світло Аа, ти глянь, яке величезне!
Мія вишкірилася до своїх думок, протираючи очі від піску. Вона сподівалася, що якщо прикликати Пітьму посеред пустелі, то це це змусить кількох більшеньких кракенів вилізти побавитися. Та скидалось на те, що вона підчепила парочку справжніх чудовиськ.
Коли люмінатій, який чергував біля залізної пісні, побачив уже четвертого непроханого гостя, він почав лупити по трубах із завзяттям дверцят нужника, що ними сильний вітер хвицає. Мія знову вилаялась і затулила вуха. Цей галас не просто дратував, він до біса болючим був.
Краще, щоб гонг до вечері продзеленчав.
Вона перескочила до дишла другого фургона, намагаючись зметикувати, як же вози одне з одним були з’єднані. Нахилилася низько, сильно примружилась і помітила металевий стрижень, що чіплявся до круглої петлі, і це все ще товстою мотузкою було перев’язане. Мія негайно витягнула з-за халяви ножа й почала пиляти мотузку, час від часу зиркаючи на люмінатіїв над головою.
Як і можна було очікувати, увагу чоловіків було прикуто до чудовиськ зі щупальцями, що мали твердий намір зжерти дорогі їм обличчя, — жоден не помітив розмиту пляму, що примостилася на дишлі. Мотузки були товстезні, та, докладаючи величезних зусиль, Мія таки змогла їх перепиляти, і тепер фургони з’єднували тільки гак та петелька.
Один хороший поштовх…
Вона ковзнула під раму й підтягнулася, щоб зависнути посеред дна фургона. Фургон наїхав на камінь, що в піску сховався, шалено підстрибнув, і дівчина зачаїла дихання, сподіваючись, що кріплення не витримає. Та удача й гак були на боці люмінатіїв, тож, виплюнувши повен рот червоного пороху, Мія поповзла вперед. Вона майже нічого не бачила, та рокіт і далі наближався. Крізь гуркіт коліс, копит та залізної пісні вона почула важке брень і зрозуміла, що люмінатії стріляють у найближчого кракена з арбалетів, які кріпилися до боків фургона. Стиснувши зуби, занурюючи нігті в дерево, вона повзла вперед до зчеплення між переднім та середнім фургонами. Дістала ніж і перепиляла пута. Усе, що нині тримало караван укупі, — це удача й кілька шматків зношеного металу.
А удача завжди рано чи пізно закінчується.
Фургони повернули на захід, прямуючи до кам’янистої землі, де кракенам буде складніше їх переслідувати. Мія з усіх сил вчепилася за дишло переднього фургона: ґрунт став твердішим, колеса хрускотіли, осі скреготіли, а фургони підстрибували на вибоїнах, ямах та купках каміння. Вони перетнули невисокий пагорб, верблюди сходили піною під батогами погоничів. Валка пірнула вниз і важко вдарилася об землю по інший бік пагорба. З’єднання стогнали. Солдати лаялись. Здійнялася курява, щебінь, скрегіт заліза — і ось останній фургон вирвався на волю.
Деревина тріснула, дишло проорало землю, фургон хильнуло вперед, і кілька болісних секунд він балансував, спираючись на «писок», а потім покотився собі. Двадцять з чимось чоловіків, що були всередині, швиргало, наче ляльок, вони волали, верещали, врізалися одне в одного, їх викидало крізь розірване полотно тенту чи завалювало ящиками з припасами. Фургон і далі крутився та зрештою перевернувся на дах і так завмер — горою уламків.
Над середнім фургоном здійнялися тривожні вигуки. І настрашені крики, коли з піску поруч із трощею виринуло щось величезне та взялося до роботи, широко роззявляючи пащеку й розмахуючи щупальцями. Чоловіки й верблюди розбігалися або помирали, багряні піски всотували рідину й ставали ще червонішими, а ті люмінатії, які лишилися в каравані, що віддалявся, могли тільки безпорадно дивитися й молитися. Та, як воно завше буває, одному з люмінатіїв стало здорового глузду, щоб задуматись: а як так вийшло, що кріплення заднього фургона не витримало, тож він схилився над рамою й побачив, що мотузки навколо з’єднання першого й середнього фургонів перепиляні. Він насупився, подумав, що це якась гра світла, примружився до дивної… розмитої плями, що начебто примостилася на дишлі. Кілька коротких митей солдат роздумував над тим, що ж це він бачить, і їх вистачило, аби розмита пляма здійнялася, наблизилась і занурила стилет зі смертекості йому просто в око.