Охопила його руками за шию.
Поцілувала в щоку.
І промовила:
— Ну здрастуй, Паскудо.
СМЕРКАННЯ
Жирний Даньйо почав уже думати, що Всевидючий його зненавидів.
Коли Лем зайшов до «Старого Імперіалу» й оголосив, що до Останньої Надії заїхав добряче навантажений караван, Даньйо собі подумав, що, мо’, то ті ідіоти-кефіяни повернулися з безглуздої експедиції, так і не діставшись до мети. Але тоді зайшов Скаппс, почухав яйка, проморгався від порохняви й оголосив, що тих придурків забагато, аби то були кефіяни. На Скаппсову поважну думку, вони більше солдатиків нагадували. Жирний Даньйо пошкандибав на головний тракт Останньої Надії з хлопцями на буксирі та обдивився зусібіч битий життям караван.
— Солдати, — оголосив Скаппс. — Солдати, або я син курви двогрошової.
Лем насупився:
— Та кажу тобі, кефіяни.
— Та ви обидва не праві, — кругле обличчя Даньйо розцвіло посмішкою. — То клієнти.
Гарнізонні казарми сімдесят душ вмістити не могли, і, ясне діло, за годину після того, як караван опинився в Останній Надії, до «Старого Імперіалу» приволікся той хребцеродженний недоумок Ґарібальді (він усе ще так побивався за тим клятим конем, що можна подумати, то в нього наречену поцупили) і мигцем зняв кожну вільну кімнату. До того як сюди припливе Вовкожер і забере новоприбулих назад до цивілізації, ще тиждень лишався, і Даньйо почав мріяти, як він за цей час невеличкий статок заробить.
Поки, звісно, не дізнався, що в тих мудил грошей нема.
Навіть двійка іржавих «жебраків», щоб потерти між пальцями, не мають.
Він пішов просто до гарнізону, вгатив у двері й стребував розмову з тим дрочилом, що в них там головний. Перед очима повільно, з гуркотом з’явився вкритий шрамами чолов’яга розміром з невеличкий шинок та оголосив, що він юстицій — юстицій, ти гля — от прям цілого Легіону люмінатіїв. Сказав Даньйо, що «Старий Імперіал» і весь харч у ньому було реквізовано заради «безпеки та благополуччя Ітрейської Республіки». Центуріон Конелюб самовдоволено підсміхнувся до Даньйо, якась дрібна білявочка, така молода на вигляд, що тому козлу Рему в доньки годилась, перепрошуючи плечиками знизала, і в Даньйо просто перед носом двері захряснули.
Отак він і перетворився на йобаного благодійника. Пальці до кісток постирав. Спільна кімната та кожна спальня в нього були напаковані непривітними, бздливими, невдячними мудаками-люмінатіями. Жерли вони, як чорнильники в загулі. Пили, як риби, що зі спраги подихають. Смерділи, як нужник під істинносвітлом. І бідолашному Даньйо за це ані шеляга не перепадало.
Минуло вже три обороти, відколи ці пси з’явилися в Останній Надії. «Мазунчик Трелени» мав прибути лише за чотири безночі, якщо вітри лагідні будуть, та з Даньйовим фартом він би не здивувався, якби взнав, що Вовкожер з усією командою потрапили в кораблетрощу біля легендарного Острова вина й курв і вирішили там трохи погостювати.
Необхідність годувати всіх цих солдатів тричі на оборот чотири обороти поспіль випатрала комору Даньйо, і той був змушений подавати переважно супи та рагу. Сьогодні за харч правила юшка з кісток глибоководного тунця, якого він подавав на стіл минулого обороту, і він лишив суп кипіти на плиті, поки вийшов до спільної кімнати обслужити з напоями. Усі солдати, що зупинилися в заїзді, понабивалися в кабінки чи по восьмеро розсілися за столами. Жодні теревені про «безпеку та благополуччя Ітрейської Республіки» не переконали дону Амілу й танцівниць у «Семи смаках», що вони мусять обслуговувати за спасибі, тож тим мудилам не було що робити, окрім як налигуватись оборотами поспіль, тинятися без діла й доколупуватись до постійних відвідувачів.
Даньйо подав напої, повернувся до кухні й з гарчанням захряснув за собою двері. Дочовгав до плити й добряче принюхався до юшки. Пахла вона трохи дивно, може, він її перетримав маненько. Та нахуй це все, ті псяки задурно їдять, і якщо котресь вирішить скаржитися, за ним не заіржавіє ту юшку їм у мордяки плеснути.
Він подав вечерю, відповідаючи на вимоги принести ще вина. Коли за пів години шинкар уже з ніг валився, він вділив собі кілька хвилин, щоб перекурити в задньому провулку.
— Мудили, — буркотів він. — Богохульники, жебраки й мудили — усі як один.
Даньйо сперся на стіну й матюкався. Куриво він брав у Вовкожера, прямий імпорт з Богодола. Належної якості, цукрований папір, усе як годиться. Даньйо схопив сигарилу губами, прикрив долонею кремінь і викресав полум’я.