— Ешлін, — шепнула Мія.
Рем зробив крок уперед, звів меч, і той узявся полум’ям. Коли Мія востаннє бачила його у світлі сонць, десятилітньою, чіпляючись за материні спідниці, він здався їй велетнем. А тепер він здався просто трохи старшим. І трохи меншим.
Та лишень трохи.
— Я не хочу вбити тебе, єретику, — прогарчав юстицій.
— Ну, то ваше діло, — різко плюнула Мія.
Рем здійняв брову, немов здивувався, що в цієї дівчини язик є. Кассій скоса глянув на Мію й промовив куточком вуст:
— Здається, то він до мене звертався.
— А мені здається, що мені насрати, — Мія розвернулася до Рема, крутячи мечем у руці. — Приємно знову здибатись, юстицію. Ота сучка-зрадниця у вас за спиною розказала, хто я така?
Рем глянув на Ешлін, обдивився Мію з голови до ніг і форкнув:
— Я знаю, хто ти така, дівчино. І мене ані на шеляг не здивувало, що тобі судилося потрапити до лігвища єретиків та вбивць. Яблучко ніколи далеко від яблуньки не падає.
Мія звузила очі, волосся здуло з її обличчя над головою, немов здійнявся вітер. Люмінатії подивились собі під ноги й ледь помітно затремтіли, коли побачили, що тіні їхні ритмічно ворушаться й пульсують, тягнучись до дівчини, немов мріють її торкнутися.
— Ти повісив мого батька, щоб їбучий натовп розважити, — різко сказала вона. — Кинув мою матір до діри, де сонця не світили, і дозволив безуму її пожерти. Мій братик був лише малям, а ти дозволив йому померти в темряві. І ти мені про вбивства щось кажеш?
Очі Мії наповнились слізьми, обличчя спотворила лють.
— Кожної безночі, відколи мені було десять, мені снилося, як я тебе вбиваю. Тебе, Скаеву і Дуомо. Я віддала все. Відмовилась від кожного шансу знайти щастя. Кожного обороту я уявляла твоє лице і все, що я скажу, аби тільки ти дізнався, як сильно я тебе ненавиджу. Це все, що я є. Це все, що від мене лишилося. Ти вбив мене, Реме. Так само як убив мою фамілію.
Мія здійняла меч і націлила його Ремові в голову.
— А тепер я вб’ю тебе.
Рем прогарчав до своїх людей:
— Дівчину вбити. Кассія взяти живим.
Віддаймо солдатам належне: наказ захопити живим найнебезпечнішого чоловіка в Ітрейській Республіці їх не дуже збентежив. Можливо, те, що цьому наказу передував інший — убити шістнадцятирічне дівчисько, — трохи його пом’якшило. Ешлін позадкувала, та легіонери — дюжина їх була — ступили вперед, й очолив їх центуріон Ґарібальді. З молитвами до Аа і проханнями про силу Всевидючого Світла солдати здійняли щити й рушили вперед. І Володар Клинків безгучно вийшов, щоб зустріти їх.
Мія бачила кількох фехтувальників, що рухались, наче танцівники, — гнучко й граційно. Інші рухались, наче бики — суцільні сила й натиск. Та Кассій рухався, наче ніж. Просто. Прямо. Вбивчо. Нічого показного в його бойовому стилі не було. Нічого яскравого. Він просто рубав до кісток. За його наказом здійнялися тіні, помахом руки він знезброїв першого чоловіка й занурив меч у його груди. Другий упав долілиць, рвонути вперед йому завадило кубло тіней. Швидким ударом по карку Кассій відтяв йому голову так, наче йому це із запізненням на думку спало.
Мію приголомшило те, з якою легкістю чоловік керував Пітьмою. Назовні, у світлі одного-єдиного сонця (нехай навіть друге майже зійшло) їй складно було навіть утримати на місці кількох легіонерів-нападників. І все ж таки їй вдалося приклеїти до землі чоботи двох найкремезніших хлопаків та кинути останню з кульок рубінового чароскла в обличчя іншому, і тому голову начисто вибухом знесло. Укритий полум’ям меч із сичанням розітнув повітря. Мія відхилилась назад, відчуваючи жар біля підборіддя. Вона нахилилася, покотилася, зробила сальто в куряві й у відповідь жбурнула останній зі своїх метальних ножів. Він з глухим ударом увіткнувся люмінатію в шию — аж затремтів, — і той, заливаючись кров’ю, кашляючи, впав на землю.
Мія підвелася з порохнявої долівки на ноги. Вона не зводила очей з Ешлін. Дівчата дивилися одна на одну над ворухливим піском, у повітрі між ними майоріли привиди двох хлопців. Трік. Озрік. За жодного не помстилися. Та Ешлін чомусь відсахнулась, вона тинялась подалі від колотнечі, тоді як до Мії кинулись інші люмінатії, високо здійнявши мечі.
— Еш, ти мене боїшся?
Парирувати. Фінт. Випад.
— Міє, я не хотіла, щоб усе так вийшло, — гукнула дівчина. — Я ж казала, тобі там не місце.
— Ніколи не думала, що ти боягузка. Твій брат краще бився.
— Хочеш мене на маленьку дуель підбити? — Еш сумно похитала головою. — Люба, думаєш, усе отак скінчиться? Я встряну у фехтувальний двобій, у якому мені несила перемогти?