Нарешті вона зрівнялася з останнім фургоном, кривлячись від галасу. Трік щось закричав, простягаючи руки. Серце шарпалось у грудях. Зуби торохкотіли в черепі. Мія схопила Паскудин повід однією рукою, підвелася на непевні ноги та стрибнула.
Юнак спіймав її, притулив до грудей, твердих, наче червоне дерево, і залитих кров’ю. Здригаючись у його обіймах, вона підвела погляд і глянула в горіхові очі, помітила, як він дивиться на неї — полегшення, захват і щось іще вглибині. Щось…
Вона відчула, як Пан Добрик заслизнув до її тіні, як його на мить заполонив жах у її жилах. Та відтак він ковтнув, зітхнув, і не лишилось нічого, крім невиразного спогаду. Вона знову стала собою. Знову сильна. Ніхто їй не потрібен. Їй потрібно ніщо.
Вона пробуркотіла подяки, випручалась із Трікових обіймів і нахилилася прив’язати Паскудин повід до краю фургона. Трік опустився навколішки поруч зі скривавленою Наєв, перевіряючи, чи та ще жива. Служитель Церкви, що сидів на передку, заревів, перекрикуючи ксилофон:
— Чорна Матінко, що ви…
З-під землі попереду зі свистом вигулькнуло щупальце. Воно врізалось погоничу в діафрагму, розтинаючи чоловіка та ще одного з його товаришів навпіл одним чистим ударом. Кишки та кров бризнули увсебіч, а тент тим часом знесло, наче паперовий. Мія кинулась на підлогу, гаки пройшли за кілька дюймів над її головою. Фургон занесло набік, Трік закричав, Паскуда заверещав, а новоприбулий кракен розлючено заревів. Арбалет та стрільців знесло з їхнього підвищення на землю. Верблюди в паніці змінили курс і побігли так, що у фургона всі чотири колеса від землі відірвалися. Мія потягнулася по покинуті віжки й зі страхітливим струсом змусила караван вирівнятися. Вона вилізла на передок і вилаялась, глянувши через плече й помітивши, що тепер за ними женеться чотири потвори. Дівчина закричала до Пана Добрика крізь весь цей гармидер:
— Нагадай мені, щоб більше ніколи не прикликала Пітьму посеред цієї пустелі!
— …за це можеш не хвилюватися…
Служителя, який бив у ксилофон, знесло з місця, коли кракен атакував фургон, і тепер він волав, поки одне з чудовиськ підтягувало його до неминучої смерті. Трік підхопив з підлоги його палицю й узявся лупити по конструкції, поки Мія закричала до Наєв.
— Як звідси до Багряної Церкви їхати?
У відповідь жінка застогнала, притискаючи руки до рваних ран на грудях і животі. Крізь найгірші з них Мія бачила лискучі нутрощі, одяг жінки просотувала закипіла кров.
— Наєв, чуєш мене?! Куди нам їхати?
— Північ, — пробелькотіла жінка. — Гори.
— Які саме гори? Їх тут десятки!
— Не найвищі… не найнижчі. Не… насуплене обличчя… чи сумний старигань, чи зруйнована стіна, — нерівне, клекотливе зітхання. — Найзвичайніша гора з усіх.
Жінка простогнала й згорнулася в клубочок. Від залізної пісні можна було оглухнути, і головний біль танцював у черепі Мії з радісним самозабуттям.
— Тріку, спини цей галас! — проревіла Мія.
— Він кракенів відлякує!
— Кракенів відлякує… — простогнала Наєв.
— Ні, ні чорта воно не відлякує! — заволала Мія.
Вона глянула через плече — на той випадок, якщо безбожний галас дійсно розлякав чудовиськ, що гналися за ними, — та, на жаль, вони все ще лишалися близько. Паскуда чвалом нісся поруч з фургоном, дивився на Мію та час від часу щось іржав до неї звинувачувальним тоном.
— Ой, та стули пельку! — нагримала вона на коня.
— …ти йому дійсно не подобаєшся… — шепнув Пан Добрик.
— Ти мені цим не допомагаєш!
— …а що тобі допоможе?..
— Поясни, як ми до цієї заварухи потрапили!
Кіт, що був тінню, схилив голову набік, наче розмірковував. Він подивився на Шерехпустку, що розкинулася довкруж них, на зазублений горизонт, що наближався, на господарку, яка височіла над ним. І заговорив — тоном істоти, що готова оголосити неприємну, але необхідну правду.
— …фактично це твоя провина…
ЗНАЙОМСТВА
Мія штовхнула двері до «Курйозів Меркуріо». Дзвіночок над одвірком задзеленчав, щойно вона ввійшла. Хоч куди глянь — у крамниці було темно й вкрито порохами. Сонячне світло заступали віконниці. Мія пригадала вивіску — «Диковини, раритети та найкражчий антикваріат». Роздивляючись полиці, товарів першого типу вона побачила доста. Щодо останнього пункту можна було посперечатися.