Від тих слів Мію заціпило, наче то був камінь, кинутий у потилицю. Вона розвернулася до старого й вишкірила зуби.
— Мій батько не зрадник, — плюнула вона.
Коли вона промчала крізь двері, тінь піднялася з хідника й захряснула їх у дівчинки за спиною. А Мія так розсердилася, що й не звернула уваги.
Та коли дівчинка опинилася назовні, то спинилася на порозі крамниці, розлючено стискаючи кулаки. Як він посмів казати таке про її батька? Злість підштовхувала її до того, щоб увірватися знову до крамниці й вимагати вибачень, та шлунок у Мії забуркотів. Їй потрібні гроші.
Дівчинка ступила до юрми, видивляючись ятку з прикрасами, і тут крізь натовп наблизився, вихляючи, трохи старший за неї хлопчик. Руки його обтяжував кошик із солодкими пляцками, і не встигла Мія відступити вбік, як він врізався просто в неї — під прокльони й невеличкий вибух цукрової пудри.
Мія скрикнула й полетіла на землю, платтячко в неї засипало білим. Хлопчик також приземлився на спину, а випічка висипалася в куряву.
— Ти чому не дивишся, куди йдеш? — різко спитала Мія.
— О Доньки Божі, тисяча пардонів, панночко. Даруйте, будь ласочка…
Хлопчик незграбно звівся на рівні, простягнув руку й допоміг Мії встати. Він обтрусив білу пудру з її плаття — наскільки вийшло — і тим часом невпинно перепрошував. А відтак схилився до розкиданих пляцків і почав складати їх назад до кошика. Вибачливо усміхнувся, підхопив один з найменш занапащених пиріжків з купки та з уклоном запропонував Мії почастунок.
— Будь ласка, прийміть це на знак перепросин, моя доно.
Міїна злість трохи вщухла, і під буркотіння живота вона набурмосено взяла пиріжок із замурзаної хлопцевої долоні.
— Спасибі вам, мій доне.
— Мені краще поспішити. Добрий отець знавісніє, якщо я спізнюся до роздачі милостині, — хлопчик знову усміхнувся до Мії, знімаючи уявного капелюха. — Ще раз перепрошую, панночко.
Мія зробила реверанс і глянула привітніше.
— Хай Аа милує й заступає.
Хлопчик похапцем занурився до юрми. Мія спостерігала за тим, як він іде, і злість її потроху розвіювалася. Вона глянула на солодкий пляцок у руці й усміхнулася своєму щастю. Безплатний сніданок!
Вона знайшла провулок подалі від тісняви, узяла пиріжок і відкусила великий шматок. Усмішка скисла, а очі стали круглі-круглі. Вона з прокляттям виплюнула на землю все, що в роті мала, та й весь пиріжок кинула слідом. Пляцок був сухий, як дерево, а начинка геть зіпсувалася. Мія скривилася й витерла рота рукавом.
— Чотири Доньки, — сплюнула вона. — Навіщо ж?..
Мія змигнула. Глянула на своє плаття, яке все ще трохи припорошувала цукрова пудра. Згадала, як хлопчик її обтрушував, вишпетила себе й зрозуміла, — нарешті, — що ж він мав на гадці.
Її брошка зникла.
Урешті-решт залізна пісня кракенів таки відлякала.
В усякому разі на цьому наполягав Трік. Він чотири години поспіль лупив по ксилофону так, наче той йому грошву заборгував. Мії спало на думку, що хлопець потребував підтвердження немарності своїх зусиль. Коли переслідувачі відстали один за одним, Пан Добрик припустив, що це сталося, бо земля твердішала мірою того, як караван чвалом наближався до гір. Мія і собі була цілковито впевнена, що це сталося, бо тварюки знудилися й пішли під три чорти шукати поступливішу здобич. Наєв стосовно цього не висловлювалася — вона лежала в калюжі підсохлої крові та щосили старалася не померти.
І, правду кажучи, Мія не була певна, що жінці це завдання до снаги.
Дівчина наполягла на тому, щоб віжки взяв Трік. Він перервав виконання своїх барабанницьких обов’язків, і настала милосердна тиша. Мія стала навколішки поруч з непритомною жінкою й засумнівалася, з чого ж починати.
Кракенові гаки пошматували нутрощі Наєв, і в повітрі ширяв штин блювоти й випорожнень — лише Чотири Доньки знають, як Трік зміг це витерпіти з його гострим, як ніж, чуттям. Мія дуже добре знала цей сморід смерті й лайна, тому просто намагалася влаштувати жінку зручніше. Нічого тут уже не вдіяти: зараження крові завершить завдання, якщо крововтрата його не подужає. Знаючи, що смерть Наєв неминуча, Мія зрозуміла, що милосердніше було б їй допомогти.
Прибираючи шматки одягу з понівеченого живота жінки, Мія шукала поглядом щось таке, чим можна рани перев’язати, і зрештою спинилася на тканині, яка затуляла жінчине лице. Та коли відчепила вуаль від голови Наєв, то відчула, як Пан Добрик ковтнув і зітхнув, поглинаючи хвилю нудотного жаху, що мало не змусив її закричати.