Брови Мії розгладилися. Чорна Матінко, це дочка одного з батькових центуріонів. Така ж дівчина, як вона, — осиротіла через консула Скаеву, Рема та інших покидьків. Хтось, хто так само знайомий зі смаком несправедливості, як оце вона.
Мія простягнула руку:
— Рада знайомству, сестро. Мої…
Джессаміна різко відкинула її руку, очі в неї спалахнули:
— Ти мені не сестра, сучко.
Мія відчула, як обіч неї наїжачився Трік, як у Пана Добрика в неї під ногами шерсть дибки стала. Вона потерла забиті пальці та обережно промовила:
— Я співчуваю твоїй утраті. По-справжньому. Мій бать…
— Твій батько був йобаним зрадником, — прогарчала Джессаміна. — Його люди померли, бо зберегли відданість дурному юстицію, і тепер їхніми черепами викладено дорогу до Сенату. І все через всевладного Дарія Корвере.
— Мій батько був відданий генералові Антонію, — сказала Мія. — Він теж давав присягу, яку мусив берегти.
— Твій батько був йобаним ручним песиком, — плюнула Джессаміна. — Усі знали, чому він пішов за Антонієм, і нічого спільного з честю й присягою це не мало. Через нього мого батька та брата розіп’яли. Моя мати померла від горя в божевільні Богодола. І ніхто з них не відомщений, — дівчина, звузивши очі, підступила ближче. — Але чекати вже недовго. Краще б тобі очі на потилиці відростити, Корвере. Краще тобі почати при світлі спати.
Мія незмигно зміряла дівчину поглядом. Пан Добрик у неї під ногами роздувся. Наєв ковзнула до рудоволосої та прошепелявила тій у вухо:
— Їй краще відступитися. Або через неї переступлять.
Джессаміна, стиснувши зуби, кинула на жінку швидкий погляд. Після перезирань, що розтягнулися на милі, дівчина розвернулася на підборах і покрокувала геть, а величенький ітреєць потягнувся за нею. Мія помітила, що впилася нігтями в долоні.
— А ти добре вмієш друзів заводити, Бліда Донько.
Мія розвернулася до Тріка й побачила, що він усміхається, хоча вже явно до бійки готувався. Вона трохи розпружилася і дозволила й собі усміхнутися. Нехай у неї з друзями й кепсько виходить, та принаймні одного вона в цих стінах має.
— Ходімо, — сказав хлопець. — Будемо вечеряти чи ні?
Мія подивилася Джессаміні вслід. Обвела поглядом інших аколітів. Вона раптом усвідомила, де саме опинилася. Це школа вбивць. Її оточують початківці та майстри душогубних мистецтв. Вона тут. Сюди вона й потрапила.
Час братися до роботи.
— Вечеря — це добре, — кивнула вона. — Найкраще місце, щоб розвідку розпочати.
— Розвідку? Для чого?
— Чув прислів’я про те, що найкоротший шлях до серця чоловіка — через його шлунок?
— Мене це завжди дивувало, — насупився Трік. — Завше здавалося, що між ребрами швидше вийде.
— Твоя правда. І все ж ти можеш багато дізнатися про тварин. Якщо подивишся, як вони їдять.
— Ти, Бліда Донько, іноді трішки лячна.
Вона криво посміхнулася:
— Тільки трішки?
— Ну, більшу частину часу ти просто жах вселяєш.
— Пішли вже, — сказала вона, ляскаючи хлопця по руці. — З мене випивка.
ПІТЬМА
Старигань вправив їй носа наскільки зміг, витер кров з обличчя шматою, просякнутою рідиною з гостро-металевим запахом. А тоді посадив за маленький столик на задвірках крамниці й зробив їй чаю.
Та кімната була чимось середнім між кухнею і бібліотекою. Її заполоняли тіні, на заваді сонячному світлу знадвору стояли віконниці52. Одна-єдина аркімічна лампа освітлювала купи брудного посуду та величезні й не дуже стійкі стоси книжок. Коли Мія відсьорбнула варива Меркуріо, біль її відступив, і місиво, що пульсувало було посередині лиця, нарешті милосердно заніміло. Чоловік запропонував їй пиріг-медвяник і спостерігав, як дівчинка заковтує три шматки, геть-чисто як павук, що на муху дивиться. А коли вона відсунула тарілку, нарешті спитав:
— Як дзьобик?
— Більше не болить.
— Гарний чайок, еге ж? — старий усміхнувся. — Як ти його зламала?
— Старший хлопець. Заточка. Я до його хазяйства ніж піднесла, і він мене за це вдарив.
— А хто тобі сказав, що треба хлопцям у стручок мітити?
— Батько. Казав, що найшвидший спосіб перемогти хлопця — це змусити його пошкодувати, що він не дівчина.
— Duum’a, — реготнув Меркуріо.
— А що це означає? — змигнула Мія.
— Ти ліїсянською не говориш?
— А чого б я мала?