Мія зрозуміла, що їй несила від чоловіка погляд відірвати.
Ешлін сяйнула усмішкою з ямочками.
— Як на очільника культу масових убивць, з лиця він нічогенький, еге ж?
Мія прибрала гривку з очей, а серце тим часом стрибало в неї в горлі. Ешлін не…
— Будеш і далі на мене витріщатися, коффі, — промовив глибокий голос, — і я ті гарненькі очі виріжу.
Запала раптова тиша, Мія блимнула й знову глянула на свій стіл. І помітила, що високий двеймерець це каже до Тріка — з поглядом, сповненим презирства.
Трік підвівся, стискаючи в руці ніж для смаженини.
— Ти як мене назвав, виродку?
— І це ти мене виродком звеш? — розсміявся двеймерець. — Мене звуть Водозовом, я третій син Дощебіга з клану Морського Списа. А ти з якого клану, коффі? Твій батько твоїй матері бодай ім’я своє назвав, коли скінчив витирати її сморід зі свого хуя?
Трік пополотнів, щелепа в нього напружилась.
— Та ти, бля, мрець, — просичав він.
Мія застережливо поклала хлопцеві долоню на руку, але Трік уже зрушив з місця, мітячи Водозову в горлянку. Вищий хлопець підхопився й перестрибнув через стіл, змітаючи в спробі якнайшвидше дістатися до Тріка тарілки й келихи, а ще — Мію з Цитем. Мія впала на землю — у супроводі проклять та дзенькоту посуду — і врізалася плечем у блідого хлопця, вибивши з того дух разом із цівкою слини.
Водозов схопив Тріка у ведмежі обійми, і вони звалилися на долівку, трощачи кераміку та скло. Від Тріка він був фунтів на сто важчий — і цілком міг виявитися найсильнішою людиною в цій залі. Він був більшим навіть за Шахіда Пісень, який звів незрячий погляд на колотнечу й проревів:
— ГОДІ ВАМ, ХЛОПЦІ!
Та хлопці на те уваги не звернули, вони й далі лупцювали, копали й молотили один одного. Трік добряче зацідив Водозову по обличчю, розбиваючи губи противника об його ж зуби. Та Мія аж зачудувалася, з якою легкістю велетень-двеймерець перехопив у Тріка перевагу, підім’яв супротивника під себе, осипаючи меншого хлопця зливою ударів по ребрах, і ще ряснішою — в щелепу. Навколо бійки скупчилися аколіти, і ніхто навіть не ворухнувся допомогти. Мія злізла з Цитя і вже наготувалася ступити вперед, коли побачила, що шахід Соліс різко відсунув стілець і вирушив у бік колотнечі.
Попри те що чоловік здавався цілковито сліпим, рухався він спритно й упевнено. Він ляснув Водозова по плечу й зацідив тому в щелепу важким, як ковадло, ударом. Двеймерець відлетів убік. Трік спробував був нашвидку піднятися на ноги, але Соліс вгатив хлопцеві в живіт ногою, одним ударом вибиваючи з нього і подих, і потяг до бійки. А відтак шахід розвернувся до Водозова й так наступив йому на яйця, що двеймерець хутко згорнувся у м’ячик-пищик.
На те, щоб відшмагати обох хлопців, наче то неслухняні цуценята були, у шахіда пішло лишень кілька митей, і весь цей час він навіть не зводив блідий погляд незрячих очей з неба.
— Ганьба, — прогарчав він, піднімаючи обох стогнучих хлопців за карки. — Якщо мусите отак зчепитися, наче ті пси, то можете і їсти надворі разом з такими ж, як ви.
Шахід Пісень потягнув Тріка та Водозова до балкона. Схопив кожного за горло й притиснув до перил, за якими зяяла тисячофутова порожнеча. Хлопці задихалися, шкрябали шахідові руки. У сліпому погляді шахіда жодного натяку на жалість не було, лише одна мить відділяла їх від того, щоб розбитися об камені внизу. Мія торкнулася кинджала, і тут заговорила превелебна матінка:
— Досить, Солісе.
Чоловік схилив голову на плече й повернув молочний погляд у напрямку її голосу.
— Превелебна матінко, — промовив він.
Водозов і Трік впали на підлогу, судомно втягуючи повітря. Мія й сама заледве дихала. Вона глянула на володаря Кассія і побачила, що той просто зник: там, де щойно сидів Володар Клинків, тільки спорожніле крісло лишилося. І вона знову могла присягнутися, що навіть не бачила, як він рухався. Матінка Друзілла вийшла з-за свого стола й повільно наблизилась до місця, де кашляли й відпльовувалися двоє противників.
— О, я пригадую, як це — бути молодою. Стільки всього хочеться довести. А хлопці є хлопці, кажуть люди, — старенька опустилася навколішки й торкнулася Трікової вкритої кров’ю щоки. Погладила Водозова по просолених косицях. — Та ви більше не хлопці. Ви Материні прислужники, віддані її Церкви. Усі вбивці як один. І я чекаю, що поводитиметесь ви відповідно, — вона підвела погляд на аколітів, що зібралися довкруж них. — Сьогодні ми побачили вкрай поганий приклад.
Матінка Друзілла допомогла скривавленим двеймерцям підвестися. І тут уся ця материнська запона випарувалася вмент, і в голосі її забриніло кожне з вісімдесяти трьох здійснених смертовбивств.