Якщо хлопець не поводитиметься обережно, тут його й поховають.
Можете собі уявити Міїне здивування, коли наступного ранку Водозова знайшли в затінку статуї Нії. Калюжа крові вистигала, вкриваючи викарбувані навколо імена.
Горло його було розкраяне від вуха до вуха.
53 А насправді під цими сонцями було три мови, яких хроніст Аелій не знав.
Перша — мова, що нею говорив гірський клан зі Східного Перевалу, представники якого ніколи не зналися з чужинцями, окрім як за посередництва рожна.
Друга — дивакуватий діалект стародавньої ліїсянської, спілкувалися яким тільки представники апокаліптичного культу з Елая, що став відомим під назвою «Вичікувальники» (уся конгрегація складалася з шести осіб, однією з яких був пес на ймення Рольф, але його товариші зверталися до нього як до Жовтого Князя).
І нарешті третя — це мова котів. О так, люб’язне панство, коти вміють розмовляти, навіть не сумнівайтеся: якщо ви мали більш як одного кота, то не могли не бачити їх тієї конкретної миті, коли вони збираються десь у куточку й скаржаться на те, що їхні власники марнують увесь свій час, щоб читати дурнуваті книжки замість надати котам усю ту увагу, на яку вони вповні заслуговують.
КНИГА ДРУГА
ЗАЛІЗО ЧИ СКЛО
ПІСНЯ
У Залі Жалоби зібрались двадцять сім аколітів.
На одного менше, ніж учоробороту було.
Мія замислено переводила погляд з одного на інше. Джессаміна з її рудим волоссям та очима мисливиці. Широкоплечий хлопець з оливковою шкірою та обгризеними нігтями, якому бракувало одного вуха. Тоненька дівчина з коротко обрізаним чорним волоссям і рабським тавром на щоці, яка погойдувалася, наче змія. Неотесаний ваанець з потатуйованими руками, який, здавалося, сам до себе розмовляє. Мія все ще припасовувала імена до облич. Вони все ще лишалися майже незнайомцями, але тільки вона знала про кожного аколіта напевно.
Усі вони вбивці.
Статуя Матері Ночі бовваніла над ними, роздивляючись аколітів безжальними очима. Поки учні збиралися в залі ще до сніданку, між ними ширились чутки. Двоє Рук стояли навколішки і віддраювали щітками з кінського волосу камені під ногами богині. Вода в їхньому цебрі мала блідо-прозорий відтінок червені.
Тіло Водозова вже прибрали.
Ешлін присунулася ближче до Мії і тихенько заговорила, дивлячись просто перед собою:
— Чула про двеймерця?
— Трохи.
— Кажуть, горло начисто розкраяли.
— Отаке й чула.
Трік, що стояв праворуч від Мії, ні слівцем не прохопився. Мія зазирнула другові в лице, шукаючи якоїсь ознаки провини. Трік — і це вже певно — був убивцею, але ж усі в цій залі вбивали. Те, що вони з Водозовом напередодні почубились, не робить його підозрюваним номер один. Превелебна матінка Друзілла його за якогось дурника вважатиме — вбивати, коли твої мотиви настільки очевидні…
— Як гадаєш, клір влаштує розслідування? — спитала Мія.
— Ти ж чула, що матінка Друзілла сказала: «Усі вбивці як один. І я чекаю, що поводитиметесь ви відповідно», — Ешлін зиркнула на Тріка. — Може, хтось просто її слова буквально зрозумів.
— Аколіти.
Дівчата підвели погляди й побачили матінку Друзіллу — сиве волосся розпущене, пальці переплетені. З’явилася вона безгучно, наче сконцентрувалася із самих тіней. Літня жінка заговорила, і голос її лунав крізь морок:
— До того як почнеться навчання, я маю зробити оголошення. Певно, всі ви вже чули про вбивство вашого товариша-аколіта, що сталося вчора ввечері прямо тут, у залі, — Друзілла глянула на вологу пляму, яку все ще ретельно відтирали. — Кончина Водозова — вкрай прикра подія, і клір розслідуватиме її обставини. Якщо ви маєте будь-які відомості, навідайтесь до моїх покоїв до кінця обороту. Ми перебуваємо в Церкві Велительки нашої благословенного смертовбивства, і забирати життя ваших товаришів — її право, не ваше. Нехай до кончини цієї призвела помста, або ж недоброзичливість, або звичайний холоднокровний розрахунок, переступник отримає відповідне покарання.
Мія була впевнена, що тієї миті, коли стара жінка промовила «помста», погляд її спинився на Трікові. Вона глянула на друга, але хлопець зберігав стоїчне обличчя.