— А. Наш юний напівкровка, — кивнув Соліс. — Учора я про твою форму дізнався все, чого потребую. Та ходи сюди, щеня, — він поманив хлопця, — послухаю, як гарчати вмієш.
Мії було приємно побачити, що після тієї сутички Трік явно чогось навчився. Образу він стерпів навіть не змигнувши. Хлопець узяв собі ятаган і ступив до кола золотавого світла. І знову Соліс лишався нерухомим, поки Трік наближався, а меч тримав опущеним. Та нехай двеймерець був у чудовій формі, його удари — спритними та точними, сам двобій пішов тим самим шляхом, що і бій Діамо. Раз — і Трік знезброєний, бездиханний і вкритий кров’ю зі свіжого порізу на щоці.
Соліс розвернувся, хитаючи головою:
— Це жалюгідно. Такого кепського року в мене ще ніколи не було. Чого ваші вчителі вас вчили, поки ви сюди потрапили? Плести та їсти варити? — шахід обвів коло сліпим поглядом. — Найкращі Клинки навіть потреби в криці не мають. Але ж кожен з вас усе ще сподівається, що, коли настане час полишати ці стіни, йому під силу буде розкраяти промінь світла на шість частин, — чоловік зітхнув. — А я закластися готовий, що жоден з вас навіть гребучий шмат житнього хліба відкраяти не зможе.
Він вказав на стелажі зі зброєю.
— Кожен бере ніж і вишиковуєтесь переді мною в шеренгу. Почнімо з основ.
— Шахіде, — промовила Мія.
— А. Щебетуха повернулася. А я все дивувався, чим то пахне.
— …міє, не ро…
— Шахіде, ви ще не чули, як я співаю.
— Збережи зусилля для науки шахіди Аалеї, дівчино. Усе, що мені треба, я про тебе вже знаю.
Мія ступила в коло:
— А я все одно хотіла б спробувати.
Соліс так голову нахилив, що шия в нього відчутно крекнула. Він гмикнув.
— Тоді хутчіш.
Мія підійшла до підставок та обрала пару довгих кривих ножів у ліїсянському стилі. На вигляд вони були непоказними, але вагу мали ідеальну, а вістря — ще ідеальніші. З усіх видів тутешньої зброї ці ножі були найпрудкішими — легкі й елегантні. Та вони були коротшими за меч Соліса, і скористатися ними можна було тільки за дуже короткої відстані. Коли Мія повернулася до кола, Соліс аж пирхнув.
— Перед тобою противник із гладіусом, а ти вирішуєш заспівати кинджалами. Дівчино, ти певна, що слова знаєш?
Мія мовчки стала в стійку: нога вперед, ліва рука напоготові — і побарабанила пальцями по руків’ях кинджалів. Світло з горішнього вікна відкидало глибоку калюжку тіні перед дівчиною. Вона відчула, як у тій тіні совається Пан Добрик, великими ковтками п’ючи її страх. І, не чекаючи наступної образи, вона потягнулася до тіні Соліса й смикнула.
Вона вже тисячі разів мала справу з Пітьмою, але не пригадувала, щоб це колись відбувалось отак. Може, річ була в тому, що в цьому місці сонць узагалі не було, але здавалось, що сили її зросли, що мороком простіше маніпулювати. Замість того щоб зв’язувати ноги шахіда своєю тінню, вона просто скористалася його власною, занурюючи в ту тінь підошви його чобіт. І жодна людина в приміщенні не могла побачити, що ж вона робить. Жоден порух не збрижив чорняву в шахіда під ногами. Та все ж тієї миті, коли він спробував стрімко відсахнутися, сліпець зрозумів, що ноги його прилипли до підлоги.
Коли Мія вдарила, очі Соліса покруглішали: удар зі свистом націлився йому просто в горло. Він парирував, відкинув її правицю вбік, вибиваючи з неї ніж, який полетів через усю залу. Однак дівчина зробила пірует, швидкості якого позаздрила б дракоміль, атакувала лівою рукою й лишила на щоці шахіда крихітну зарубку — тільки й волосся встигло вгору злетіти.
В усіх аколітів дихання перехопило. Обличчям шахіда стекла крапелька крові. Трік тріумфально гукнув. І на секундочку Мія вишкірилася на всі зуби, її переповнювала самовпевнена радість, що от — вона пустила кров цьому пихатому покидьку.
Але тільки на одну секундочку.
Соліс схопив дівчину за лівий зап’ясток і залізною хваткою потягнув назад. Змахнув коротким мечем побіля своїх чобіт, дві пряжки, наспівуючи, полетіли в темряву. І нехай підошви його все ще тримала підлога, чоловік скинув чоботи й одним рухом перелетів Мії через голову. А коли приземлився на кам’яну підлогу в неї за спиною, міцно заломив дівчині руку.
Коли він почав викручувати їй руки, Мія закричала. Чоловік змусив дівчину нахилитися вперед, максимально витягуючи її робочу руку — лівицю. Лікоть у неї заволав, плече почало погрожувати, що от зараз із суглоба вистрибне.
— Розумна дівчина, — промовив Соліс і боляче крутнув Міїну руку. — Але це, крихітко, Зала Пісень, а не Зала Тіней.
Він глянув на неї тими безжальними сліпими очима.