— А я думала, що ісіїрські мистецтва загинули разом з їхньою расою.
— Ісіїрці безслідно зникли — це правда, — Друзілла знизала плечима. — Але смерть не знає жадоби. Матір бере тільки те, чого потребує. Ісіїрські мистецтва й далі живуть у тих, хто доста хоробрий, аби винести страждання, яких вони вимагають.
— Я бачила, як Наєв творила криваве чародійство в пустелі, — сказала Мія. — Фіал, письмена. Це так вона на допомогу покликала? Марій її навчив?
— Марій нічого не вчить. Кров у тому фіалі належала йому. Він здатен керувати нею на відстані. Своєю кров’ю і тими, чия кров йому належить. Таким є дар промовця. І його прокляття.
— А його сестра?
— Ткаля Плоті. Вона може виткати плоть бездоганної краси або ж мерзенності — немає в тому меж.
— Але якщо Маріелла ліпить за власним бажанням плоть, то чому її власна…
— Майстерність в ісіїрських мистецтвах має свою ціну. Ткалі використовують плоть, як гончарі — глину. Та з кожним таким використанням їхня власна стає все огиднішою, — Друзілла похитала головою. — У цьому ісіїрцям треба віддати належне. Не можу навіть уявити елегантніших тортур: мати абсолютну владу над будь-ким, окрім самих себе.
— А Марій?
— Після того як кровомовці встановлюють зв’язок, вони відчувають спрагу. І немає для них рятівнішої поживи за ту, що можна знайти в чужих жилах.
Мія змигнула:
— Вони п’ють…
— Так.
— Але ж від крові нудить, — сказала Мія. — Вип’єш забагато — і фонтаном блюватимеш.
— Схоже на те, що наука Меркуріо була дуже… еклектичною.
— Ви Меркуріо знаєте?
— Доволі близько, дитя, — усміхнулася стара.
Мія знизала плечима:
— Ну, одного разу він змусив мене випити конячої крові. На той випадок, якщо я колись застрягну там, де води нема, — щоб я знала, що на мене чекає.
Друзілла всміхнулася ще ширше й похитала головою:
— Правда в тому, що як вип’єш більше одного ковтка крові, то вже запевне схочеш скуштувати її вдруге. Промовці не виняток. І знову життя стає тортурами, бачиш? Вип’єш замало — і пізнаєш неминучу спрагу. Вип’єш забагато — і матимеш неминучу недугу.
— Це ж… жахливо.
— Будь-яка сила вимагає якоїсь десятини. Ми всі сплачуємо свою ціну. Промовці розплачуються спрагою. Ткалі — власним безсиллям. А ті, що прикликають Пітьму… — Друзілла кинула погляд на Міїну тінь, — що ж, врешті-решт вона прикликає їх навзаєм.
Погляд Мії ковзнув до чорняви під ногами. На неї нахлинув страх.
— Ви знаєте, що я таке?
— Меркуріо розповів мені про твій дар. А Соліс розповів про ту невеличку виставу в Залі Пісень. Я знаю, що тебе позначила сама Ніч, хоча й не знаю чому.
— Позначила Ніч, — повторила Мія. — Меркуріо те саме казав.
— Тільки не забирай собі в голову, що це тобі перевагу забезпечить. Нехай навіть Матір тебе позначила, але місце своє ти ще не заслужила. І якщо ти марнуватимеш свої обдарування на дрібні трюки, аби свого шахіда образити, наступного разу втратиш не тільки руку.
Мія подивилася на вкритий синцями лікоть.
— Я не хотіла нікого образити, превелебна Матінко, — ледь чутно промимрила вона.
— Уже багато років жоден аколіт не пускав Солісу кров. Я здивована, що він тільки руку тобі відрубав.
Мія насупилась:
— І для вас це звичайне діло? Вчителі, що калічать неофітів?
— Тебе не скалічено, аколітко. Якщо я не помиляюся, рука в тебе на місці. Це не пансіон для юних дон і донів. Тутешні шахіди — майстри смерті, завдання яких — зробити вас гідними служіння богині. Дехто з вас ніколи ці стіни не залишить. Соліс шукав привід, щоб якнайраніше зробити з когось кепський приклад. Та, попри таку нечулість, його завдання — вчити, і він ним пишається. Якщо ти даси йому ще один привід тебе скривдити, він не засумнівається. Завдавати болю іншим — це його натура, і саме ця натура робить його ідеальним наставником, який навчить вас кривдити інших.
Мія почала усвідомлювати жахливість усього, що її спіткало. Справжню сутність місця, куди вона потрапила. Того, що вона робила. Це було місце, де гострили Клинки, різьбили смерть. Навіть після всіх тих років побіля ніг Меркуріо їй усе ще треба було так багато вивчити, а будь-який хибний крок може коштувати дорого. І по правді, вона просто вимахувалася. Нехай Соліс повівся геть-чисто як мерзота, вона помилилися, коли спробувала перевершити його перед цьогорічними учнями. Дівчина вирішила, що більше не дозволить гордості думати за себе. Єдина причина, чому вона тут, — консул Скаева, кардинал Дуомо та юстицій Рем мусять померти. Щоб покласти край життю кожного з них, вона мусить стати доста вправною, доста гострою, доста міцною. А якщо загубиться в дитячих забавках, цього так і не станеться. Настав час тримати язика на припоні та розважливо грати розданими картами.