— Та йди ти, — нахмурився Трік. — Він тебе поранив.
— Превелебна матінка сказала, що він таке постійно робить. Під час своїх занять робить приклад з першої ж розумахи, якій мізків забракло, аби голову нижче тримати.
— З-за лаштунків ліворуч виходить Мія Корвере, — вишкірився Трік.
Мія низько вклонилася.
— Гадаю, Соліс може собі дозволити бути аж таким жорстоким, коли поруч є ткаля Маріелла.
— Вона справді лікує рани голими руками?
Мія висмикнула лікоть з перев’язі й енергійно закасала рукав. Трік повільно повертав її руку своїми — якими ж неймовірно ніжними були ці великі, вкриті мозолями долоні. Мія опустила рукав, поки сироти не стало видно.
— Бачиш? Тільки синець чи два нагадують про першу мою втрату частини тіла.
Збентежений Трік почухав між просолених косиць.
— Я… за тебе хвилювався…
Вона подивилася на хлопця знизу вгору, на всі ті жахливі татуювання, на горіхові очі. Задумалася, що ж за ними ховається.
— Мені не треба, щоб ти за мене хвилювався, Тріку. Це місце доста небезпечне, аби вбити нас обох. Якщо ти турбуватимешся про мене, то пропустиш ніж, призначений тобі.
— Я не турбуюся, — спохмурнів хлопець. — Я просто… спину тобі прикриваю, от і все.
Мія спіймала себе на усмішці. На вдячно-теплому відчутті в животі. Вона ж правду казала: ця гора — аж ніяк не швацький гурток. Тутешні небезпеки можуть покласти край життю обидвох. Та все ж це було дуже втішне відчуття — знати, що хтось про неї дбає, що їй є на кого покластися. І — вперше в її житті — ця опора не була сплетена з тіней.
— Що ж… тоді дякую, доне Тріку, — вона з усмішкою зробила реверанс.
Незручна тиша втекла від хлопцевого пирхання.
— Голодна?
— Просто вмираю, — зрозуміла вона.
— Може, Бліда Донька супроводить мене в прогулянці до кухонь?
Трік зігнув лікоть, пропонуючи руку. Мія врізала по тій руці, так міцно, що він аж скрикнув. І потому усміхнена парочка неквапом вирушила по коридору в пошуках їжі.
ЗАПИТАННЯ
— …хтось наближається…
Мія шалено заблимала, прокинувшись посеред темряви. Підвелася на лікоть і засичала, коли біль прохромив лівицю. Синці її мало не світилися в пітьмі.
Хтось копирсався в замку її дверей. Це не Наєв — та просто постукала б. Тоді хто? Інший аколіт? Той, хто вбив Водозова? Мія витягнула стилет, скотилася з ліжка та поповзла кам’яною підлогою до найтемнішого кута. Вона якраз незграбно підвела ніж правою рукою, коли двері прочинилися і крізь них зазирнуло веснянкувате обличчя, обрамлене світлими косами.
— Корвере, — прошипів голос, — ти там?
— Ешлін? — Мія підвелася зі схованки й засунула кинджал зі смертекості назад за пасок. — Зуби й Паща, не можна отак до людей прокрадатися.
— Я ж тобі казала. Друзі звуть мене Еш, — білявка прослизнула до кімнати, сяючи веснянкуватою усмішкою, і за якусь мить роздивилася Мію в темряві. — І якби я скрадалася, ти, Корвере, мене почула б тільки тоді, коли б я до твого горла ніж приставила.
— Та невже? — Мія здійняла брову, але теж усміхнулася.
— Життям твоїм клянуся. Як крильце? — Ешлін по-дружньому ляснула Мію по руці, і та полум’яно вилаялась, хапаючись за лікоть.
— От лайно, даруй, — прошепотіла Ешлін. — Забула, що ти шульга.
— Та все гаразд, — Мія скривилась, розтираючи лікоть. — Не те щоб у мене запасної не було. А чому ти в моєму замку колупалася? На своєму повправлятися не могла?
— Вправлятися, пф-ф-ф. Якщо в цьому місці і є замок, якому я не здатна зуби заговорити, то ми з ним ще не здибались. Я просто прийшла спитати, чи тобі стало краще, аби вийти прогулятися.
— Прогулятися? — кліпнула Мія. — Куди? Навіщо?
— Та просто понишпорити. Пошукати собі пригод. Ну, знаєш. Погуляти.
— Але ж превелебна матінка сказала, що нам не дозволено виходити зі своїх кімнат після дев’ятих дзвонів, хіба не пам’ятаєш? — нахмурилась Мія.
На обличчі Ешлін спалахнула веснянкувата посмішка.
— А ти завжди робиш те, що тобі матінка сказала?
Мія пригадала темну камеру. Сморід гнилі й смерті, що виїдав очі. Тремтливі руки. І шепіт, холодний та гострий, як та криця.
Не дивись.
— Ні, — промовила вона.
— То й добре. Мій братик витівок не любить, а всі інші дівчата навколо або недоторок із себе клеять, або бахуряк, або й те, й інше. То таке враження, що тільки ми з тобою, Корвере, лишилися.
— Ти ж чула Друзіллу. Якщо вони нас спіймають, то так зади надеруть, що кров з носа піде.