— Перепрошую, шахідо. Я пізніше повернуся, якщо бажаєте.
— Ні, моя любонько, — усмішка Аалеї була наче сонце, що виринуло з-за хмар. Вона швидко перетнула кімнату й розцілувала Мію в щоки. — Лишайся, тобі тут раді.
— Дякую, шахідо.
— Ходи, сідай. Вип’єш щось? Я цукрову воду маю. Чи щось міцніше?
— Віскі?
Здавалося, що усмішку Аалеї спеціально для Мії створили.
— Якщо бажаєш.
Мія враз опинилася на одному з оксамитових диванів зі скляночкою гарного золотого вина в руці. Шахіда зайняла місце навпроти, тримаючи в пальцях з наманікюреними нігтями келих на довгій ніжці, наповнений темною рідиною. Виглядом вона нагадувала ожилий портрет. Богиня, що на смертних ногах зійшла до світу і наче зібралася провести кілька митей…
— Ти Мія.
Дівчинка змигнула, голова в неї трохи паморочилася від парфумів.
— Так, шахідо.
— Дуже гарне ім’я. Ліїсянське?
Мія кивнула. Приклалася до свого келиха, скривилась, коли рідина обпекла їй горло. Доньки Божі, та вона вмирає, так закурити хоче…
— Розкажи мені про нього, — мовила Аалея.
— Про кого?
— Твого хлопця. Твого першого. У тебе тільки один був, я ж не помиляюся?
Мія завадила щелепі, що вже зібралась аж занадто відпасти. Аалея знов усміхнулася, яскраво, осяйно, і ця усмішка сповнила груди дівчини теплом, що нічого спільного із золотим вином не мало. Щось таке близьке було в погляді цих темних очей. Щось, що стосувалося спільних таємниць. Наче вони сестри, які ніколи не бачились. Голосочок у Міїній голові прошепотів, що шахіда якраз вправляється у своєму ремеслі, але чомусь це геть не важило.
«У цьому і весь фокус», — припустила дівчина.
— Та тут небагато можна розповісти, — сказала Мія.
— Може, почнімо з його імені?
— Я його ніколи не знала.
Аалея здійняла ретельно вищипану брову, і дозволила мовчанню поставити запитання замість неї.
— Він жиголо був, — промовила нарешті Мія. — Я йому за це заплатила.
— Ти хлопцеві за свій перший раз заплатила?
Мія зустріла погляд жінки й не стала відводити очі.
— Якраз перед тим, як сюди вирушити.
— Чи можу я спробувати вгадати чому?
— Якщо бажаєте, — знизала плечима Мія.
Аалея напіврозляглася на дивані, потягуючись, наче кішка.
— Твоя мати, — сказала вона. — Вона красунею була?
Мія кліпнула. Промовчала.
— Чи ти звернула увагу, що відколи сіла — жодного разу в дзеркало не зазирнула? Куди б ти в цій кімнаті не подивилася, всюди бачитимеш своє відображення. Але сидиш ти така, витріщаєшся на своє питво і робиш усе можливе, аби тільки уникнути власного обличчя. Чому ж так?
Мія глянула на шахіду. Перед нею, либонь, чоловіки завжди плазували. Вона не знає, що це таке — бути негарною. Дрібною. Звичайною. В очах Мії блимнула злість, голос став хрипким і невиразним.
— Не всім щастить від народження, як ото декому.
— Тобі пощастило більше, ніж гадаєш. Ти народилась позбавлена того, що більшість людей найвище цінує у своїх коханих. Без тієї сміховинної нагороди, яку звуть красою. Тобі відомо, як це — коли тебе оминають поглядом. Ти це так добре знаєш, що заплатила хлопцеві за любощі. Щоб спізнати солодке відчуття, нехай навіть на одну мить.
— Повірте, не дуже то вже солодко вийшло.
— Ти вже розумієш, як це — бажати, любонько, — усміхнулась Аалея. — А невдовзі зрозумієш, яку владу принесе навіювання цього бажання іншим.
— А чого, власне, ви тут вчите?
— Ніжного доторку. Довгого погляду. Шепітких нісенітниць, що означають усе. Оцим я тебе озброю.
— Мені більше сталь до серця, якщо обирати можна, — насупилась Мія. — Швидше й чесніше виходить.
Аалея засміялася.
— А що, як для здійснення підношення тобі буде потрібна інформація? Якщо твоя здобич ховається, а перебування її відоме тільки найдовіренішому прислужнику? Чи тобі треба з’ясувати пароль, щоб потрапити на зібрання, де має бути твоя здобич? Завоювати довіру жінки, що може привести тебе до людини, яку маєш убити? Як тобі в цьому разі сталь прислужиться?
— Подейкують, що в таких випадках розпечене вугілля творить дива.
— Але ж тепла шкіра тут краще прислужить. І менше шрамів по собі залишить.
Шахіда підвелася, підпливла до Міїного дивана та сіла обіч дівчини. Мія відчувала запаморочливо-міцний аромат жінчиних парфумів. Задивилася в темні глибини її очей. Шахіда володіла власною силою тяжіння. Магнетизмом, якому Мія не могла опиратися. Може, то якісь домішки аркімічні в самому ароматі?