— І як воно було? — спитала Карлотта. — Ткацтво?
Мія ще трохи подивилася на дівчину, подумки її зважуючи.
— Боліло так, що в це важко повірити, — промовила вона нарешті.
— Але ж воно того варте?
Мія знизала плечима. Кинула погляд на груди й відчула, як її лице вишкір викривив.
— А ти як думаєш?
Ешлін і собі вишкірилася й погладила пучками Міїні пальці. Карлотта гмикнула, як людина, що цього з книжок навчилася, та розправила гривку поверх тавра. Інші аколіти, заходячи до Небесного Олтаря, зацікавлено звертали увагу на Міїне нове, але впізнаване обличчя. Брат Еш Озрік. Худий і мовчазний Цить. Навіть Джессаміна на неї витріщалася. Уперше в житті Мія перетворилася на об’єкт зацікавленості.
Вона помітила, що Джессамінин посіпака Діамо втупився в неї, поки рудоволоса його ліктем у ребра не штрикнула. А ще Мія тихцем звернула увагу, що й інший аколіт на неї уважно дивиться — красивий ітреєць з гарними темними очима, якого Марцеллом звали. Дівчина торкнулася лиця. У голові лунали слова шахіди Аалеї. Вона відчувала, як щось нуртує в неї під шкірою.
«Влада», — зрозуміла вона.
«Тепер я маю владу».
— Люб’язні пані, — проказав знайомий голос.
Трік безцеремонно ляпнувся поруч з Ешлін, ставлячи тацю з мискою юшки та намащеним маслом житнім хлібом. Схопив хліб і вже набрав ложку, готуючись проковтнути сніданок. Та тієї миті, коли обидві його руки наблизились до рота, двеймерець завмер.
Змигнув.
Підозріло принюхався до миски.
— Гм-м-м.
Він так нахмурився, немов юшка в нього гаманець вкрала чи, може, матінку негарним словом назвала. Прибрав волосся з очей та простягнув ложку до Мії.
— Тобі не здається, що вона дивно пахне? Кляну…
І коли Трік нарешті помітив нове обличчя дівчини, щелепа в нього відпала, наче то вітер заіржавілі двері шарпнув.
— Диви, ще дракоміль залетить, — форкнула Ешлін.
Погляд Тріка не відривався від Мії.
— Що з тобою сталося?
— Ткаля, — стенула Мія плечима. — Маріелла.
— Вона забрала твоє обличчя?
Мія блимнула.
— Та не забирала вона його. Вона його просто… змінила.
Трік дивився все уважніше. Насупився ще більше. Перевів погляд на свій незайманий сніданок і відсунув юшку вбік. А потім, не кажучи ні слова, устав та пішов собі.
— Здається, він… засмутився, — припустила Карлотта.
— Кохані посварилися? — вишкірилась Ешлін.
Мія показала їй «паці», а Ешлін розквокталася:
— О, коханий, поверни-и-и-ися, — дражнила вона дівчину, що якраз підвелася зі свого ослінчика.
— Та від’їбися, — загарчала Мія.
— Якась ти м’якотіла, Корвере. Вважається, що це вони мусять за тобою бігати.
Мія ці жартики проігнорувала, але, коли дівчина зібралася піти, Еш схопила її за здорову руку.
— Ми сьогодні зранку Істини маємо. Шахіда Павуковбивця запізнень не любить.
— Ага, — кивнула Карлотта. — Я чула, що вона одного з неофітів за спізнення закатрупила. Один раз попередила. Другий раз попередила. А на третій — гробниця без напису у великій залі.
— Сміхота якась, — форкнула Мія. — Хто таке робить?
Карлотта зиркнула на Міїн лікоть.
— Та десь такі люди, як ті, що відрубають тобі руку, коли ти їм личко подряпаєш.
— Але вбити?
Еш знизала плечем.
— Корвере, коли ми сюди збиралися, татко нас з Озріком попереджав. Між шахідами остання людина, з якою ти захочеш заїдатися, — це Павуковбивця.
Мія зітхнула й невдоволено сіла на місце. Та, зрештою, Еш правду казала. Вона тут не для того, щоб когось там няньчити, вона тут, аби помститися за свою фамілію. Якесь дурко зі скривавленим серцем із консулом Скаевою та його друзяками покінчити не зможе. Хай там що вкусило Тріка, воно зачекає до вечора. Мія мовчки завершила сніданок (хоч би що там казав Трік, у юшці вона нічого підозрілого не винюшила), а потім потягнулася за Еш та Карлоттою в пошуках Зали Істин.
Невдовзі Мія дізналася, що з усіх покоїв на Тихій Горі цей знайти було найпростіше. Варто було неквапом спуститися по крутих сходах, і вона з відразою скривила носа.