— Шахіде, — шепнула вона.
— Твоє обличчя… тепер інше, — насупився той. — Гарніше.
— Хотіла б я про тебе те саме сказати, — усміхнулась вона.
— А там, під цією красою, та сама розумаха, — гмикнув Меркуріо. — Я не ображатиму тебе запитанням, чи був за тобою хвіст. Для таємної зустрічі ти непогане місце обрала.
Дівчина кивнула на Біле Палаццо по інший бік площі.
— У цій частині міста невеликі шанси наскочити на когось із сестер-аколіток.
— Бачу, вони тебе наразі не забили.
— Не тому, що не пробували.
Старий посміхнувся:
— Павуковбивця, еге ж?
Мія кліпнула.
— Ти знав, що вона з нами таке зробить? То чому не попередив?
— Достеменно я не знав. Кожного року вони інші перевірки влаштовують. Та втаємничені все одно дають присягу мовчати, і якщо хтось поводитиметься, наче знає, що на нього чекає, вони почнуть дивуватися, а чому ж так, — старий знизав плечима. — Крім того, я навчив тебе всього, що треба знати. Ти ж і досі жива-здорова.
Мія поплямкала губами, але з різкою відповіддю так і не знайшлася. Старий правду сказав. Зрештою, це ж він дав їй екземпляр «Аркімічних істин». Дякувати Пащі, що вона й справді надавала більше уваги читанню, ніж інші серед цьогорічних учнів…
— Справедливо, — буркнула вона нарешті.
— Ну. Що тебе до Богодола привело? Аалея?
— Ага.
Меркуріо кивнув.
— Пощастило тобі. Вони щороку інше місто обирають. У Богодолі ти каміння не жбурнеш, аби чутки не поповзли. У мій рік старий шахід Телоній нас до клятого Краю заслав. Уяви, що за ласощі можна поміж дружин двеймерських рибалок розшукати…
— Та мені ніколи з усіма цими секретами добре не велося.
— То хіба не мусиш бути на вулиці, практикуватися?
— Я думала, що ти мені котрийсь позичиш, і можна буде разом згаяти час за пиятикою.
Меркуріо реготнув, і коли він усміхнувся — блакитні очі зблиснули. Зустріч з ним зігріла Міїне серце — нехай Богоділ вона заледве три місяці тому полишила, щиро кажучи, за химерним старим покидьком вона скучила. Дівчина взялась розповідати йому про Церкву — відредаговану версію. Про гору. Про сутичку із Солісом.
— А, цей жалюгідний козел, — пробуркотів Меркуріо. — Але в дідька гарний мечник. Звертай увагу на його уроки.
— Складно щось вивчити, коли не можеш уроки відвідувати, — вона показала свою руку, тепер лікоть мав премиле жовто-сіре забарвлення. — Тут чортова вічність мине, поки одужаєш.
— Лайно собаче, — різко промовив Меркуріо. — Це ж просто синці. Завтра найпершим ділом до тієї зали вернешся, — Мія взялася заперечувати, і старий підвищив голос: — Соліс надер тобі зад. Май це за урок. Часом слабкість — це зброя. Якщо ти доста розумна, аби нею скористатися.
Мія прикусила губу. Повільно кивнула. Вона знала, що старий правду каже, що вона мусить навчитися від Соліса всього, чого тільки зможе. Тепер, коли вона знову опинилася в Богодолі, причина, з якої вона пішла вчитися до Церкви, палала в голові яскравіше, ніж будь-коли. Хоч би куди вона глянула — бачила нагадування. Ребра, де вона жила змалечку. Люмінатії та їхні осяйно-білі обладунки, що так сильно нагадували про батька.
Ті мудаки, що забрали його в неї…
— Щось чув про Скаеву, поки мене не було? — спитала вона.
Меркуріо зітхнув.
— Ну, його вчетверте обрали на посаду єдиноосібного консула, але цим нікого не здивуєш. Пів сената в нього під п’ятою, а інша половина — надто схарапуджені чи жадібні, щоб ґвалт здіймати. Скидається на те, що найближчим часом крісло другого консула лишатиметься порожнім.
Зачудована Мія мовчки похитала головою. Коли створили республіку, коли ітрейці вбили свого останнього короля, систему, яку вони збудували на руїнах монархії, було влаштовано так, аби унеможливити повернення королівської влади. Щоприходу істиннотьми ітрейці обирали правителів-консулів, але в Сенаті було дві консульські посади, і жодна людина не могла обіймати цю посаду більше ніж два рази поспіль. У цьому ж весь сенс республіки був. Владні повноваження було розподілено, і довго тривати вони не могли.
Коли генерал Антоній підняв повстання проти Сенату, Скаева десь відкопав застарілі поправки до Конституції Ітреї, що дозволили йому в разі потреби правити як єдиний консул, але…
— Він усе ще продовжує надзвичайний стан? — зітхнула Мія. — Повстання Царетворців шість років тому скінчилося. Ну в цього мудака і яйця…
— Ну, йому було б непросто переконати Сенат, що криза ще триває, але коли найманий убивця спробував закатрупити голову республіки в кафедральному соборі, напхом напханому свідками, досягти мети стало трохи простіше. Різанина на Істиннотьму довела Сенату, що місто все ще небезпечне. Тепер, щоб до Скаеви дістатися, тобі клята армія знадобиться. Він посцяти не піде, якщо йому загін люмінатіїв горщик не триматиме.