Один батюшка, оптом закупивши ікони, пригостив липовим чаєм, уважно вислухав, поправив на квітчастій блузі хреста, "терплячого ангела-хранителя маєш, хоч, дияконом візьму? — миром хату зіпнемо", він заплакав, "невсидючий я, блудний, пробачте, піду собі", готельні ковдри душили потом чужих бажань, за вікном глухо чмихала вантажівка і, одягнувшись нашвидкуруч, плівся до автовокзалу: досвіток пах оброшеним груддям городів, на причілку зерносховища голуб обдивлявся площу: мотоцикліст, торохкаючи прив’язаними до багажника вудками, зникає в бурштиновому тумані на мосту, стеарин річки спалахує ґнотиком маяка, автобус з-за повороту сліпить на лавочці згорбатілого чоловічка з портфеликом під пахвою. Жодна зневіра не могла вигоїти лагідного трему, і баба в линялій плюшці на милицях жалілась: "ви бачили, щоб жінку розглядали, як кобилу? шинель на мені підігнали, викликають до штабу, ану, повернись, ану, покажи зубки — комбат заглищений, мармиза покопана віспою, відшила його, то відправили на передову, там ранило, відчикрижили ногу, повернулась красуня ще, пам’ять залицяннями світає, розчешусь і плачу, в загсі вік одпрацювала, байстроту вписувала собі до паспорта, трьох доглянула, да"; розмірено чахкав механічний насос, через відро розплескуючи артезіанську воду, і безпритульний продавець святинь уявляв: десь відставний майор у кітелі з гвардійським значком шкандибає до ресторану, замовляє дві склянки чаю, дістає з кишені напівпорожню пачку печива і беззубими деснами жує сніданок, а тутай бабця за хвостики виносить чотири груші і відмовляється від ікон. За вокзалом бруківка крізь підошви холодила ступні, і сторожиха на паливному складі відривала лице від голодощаного столу, сліпакувала на чорні вугільні шибки, "хто гримає, озвись, бо коцюбою виспираю", не маючи при собі грошей, вела гостя до хати, смутилась, що внуки день і ніч печуть телевізора, там гаддя на дерево лізе, там різна сказотнява, збувається час, коли диявол залякуватиме через повітря, воцарившись там; то пішла сторожувати, здихалася гріха; він думав, скількох йому випаде пожаліти, а баба по кладці переступала багнистий рівчак і розказувала, що до гнівного числа бракує крові праведників убієнних, "бачиш, вітер обцюкує в’яль на осиках? — зароджує вихор, який розклубкує думи на втіху смиренних одеж".
Найлюбіше було восени: перед готельним дзеркалом вив’яжи краватку, гуляй по місту — кожен малий вогонь увижався домашнім вогнищем — стовбич за танцмайданчиком у затінку ялин і мерзни в сяєві сніжного вальсу, "невже не окликнуть", дістань пиво з портфеля в порожньому номері і забалакуй до свого обрису на вікні, махни на злопам’ять, попутним КамАЗом влети в заспане місто з хануриком біля автомату газводи: ще скраю площі не чути іскристого вжикання наждаків і шелесту вітру об брезентові хвартухи точильників ножиць, ще базарні лотки цвітуть запахами винограду, картоплі, цибулі й вересу від сироїжок, які розкришені поміж лавами, ще чорти навкулачки базарюють під ясенами, де вихор, змівши два надкусні пончиків, пір’я, облизану морозивну паличку, латунно зблискує копійками при жебрацькому сідалі з трьох цеглин; ще набурмосений дядько в кожусі наопашки відпродає кавуна, якогось гостинця дитині, ще за рогом будинку виглядатимеш білі крила школярської форми і здивований примруж материнських очей, ще сорочка спітніє, коли подибаєш на вокзал, рахуючи час до відкриття горілчаного відділу; байдужий і п’яний, виглядатимеш електричку до Ясиноватої, в юрбі помітиш знайому й метнешся назустріч по молодому льодку, даси норчака, тітки верескнуть, навприсядки заглядаючи під колеса — забур’яніє шлях, де святинею торгував і не знаходив смирення, де на телеграфних стовпах при в’їзді до висілку шестеро яструбків пробує до зльоту крило, по м’якому жовтоцвітті безсмертника вистежує нори, де розвішана під стріхою кукурудза лиже стіну і шемрає сухим маковинням, де на кущах глоду від спідніх найжаркіших листків займаються ягоди і від благодатної тиші серце подорожньо сохне маківкою і шелестить насінинами самотніх видінь, де хазяйка надвечір торгувала бормотухою і відсварювалась від грузинів, "немає дівчаток і біленької нема, і пива нема, а з мене порохно сипеться", в черепку на прибудові відлякувало мух вишневе варення з дихлофосом, і лежав горизнак голий до пояса дядьора в білих лакованих туфлях, на грудях його скалила ікла собака, дядько то белькотів про загранку, то посилав перехожих туди, куди люди не ходять, п’яно замахувався і браслетом черкав штахетини, де мусив упритул підходити до провідника ростовського поїзда і торочити: "ось я, кореспондент "Правды", ось цікаво, чом безбілетних не беруть на третю полицю", "ей, хто там, клич старшину", де на слизькому гравієві змахнеш погризеним псотою портфелем і не відаєш: куди, від кого втікати?