Санітар, витягуючи щелепу, з порога почав жалітися на Василя, котрий всім по відділенні розказував, хто насправді запропастив Миколу: "накажіть присікти безпорядок, накажіте на в’язки", — лікар знервовано відмахнувся й згадав, що вчорашню знайому звали Ларисою, що після роботи необхідно заскочити у вендиспансер до Колеги, подзвонити сестрі, знайде чорт диявола: наївний цинік і ерудована голуба кров, необхідно відпочити на вихідні; до дядька шість годин електричкою і їздовий по дорозі від пристанційного буфету поганятиме коней держаком вил, мішанка з драбаняка підмітатиме куряву на ґрунтовці, забовваніє село, і дядько зіб’є на очі зеленого лісничого картуза, перегодом, дообідавшись до глупого смерку, підкачне колеса на велосипеді, мовляв, перескоч на ставок, скупнися, то ще посидимо, і далі обрізатиме обаполи на паркан. Прокинешся в копичці на вигоні, поб’єш на лиці важкеньких від крові комарів і між дзенькоту відер об кадки почуєш гомін базарувальників на автобусній, "тамо чиясь лісапета, глянь", почуєш кроки, цвіркун розлущить малинову на крайнебі зорю, "о, нова вела", "та не твоя", баба присяде і за мить, оговтавшись від ляку, порадить зарити веломашину, бо видно чортій куди, — за гуркотнечею автобуса легіт сколихне білі поворізки на в’юнких помідорах, дядько повідає: бувало, на сімох засандалимо бочку пива, то їдемо на весілля, з автобуса вирвем сидушку, при своїм сідалі який господар видворить з обійстя; а зара пити не тямлять, нє! На дядьків голос зайде сусід, у літній кухні непоспіхом жуватиме стручок перцю: приходжу з армії, то нє щоб до хати йти, дерусь на грушу побіля стіни і вар’ятую, бабка, бабка, доставай дєньгі, ти Максім, зривай снопи, ти, Степан, поджігать будіш! мати руки над столом заломила, того золота два царські червінці у вузлику затиснула, тремтить, Микольцю, сину, голос же твій? какой тібє в чорта Міколя, Максім, расшивай ентот курєнь! гіллякою по стрісі гупаю, козячу ніжку запріщив і при спалаху сірника впізнала мене мати, та копійками в шибку, на, вдавися, щоб тебе холєра вдушила ще маленьким — ну, доки гріти, будьмо. День згорає за клопотами, а вночі над єдиним ліхтарем за водогінною вежею сніжить мошва, торохкає по брущатці підвода — то парубки везуть крадену рибу: недавно волоком перецідили ставок, ватагою вибовтали з татар’я найледачіших коропчаків, два міхи улову на возі прикрили брезентовим плащем і, тихенько наспівуючи, звісивши ноги з драбин, погнали спродуватись на ближні села; підліток під вікном чухмарив нажалену кропивкою ногу, басив: хазяїн, діло є; заспаний у ватних штанах чоловік сліп під сінешньою, густо запавутиненою, лампочкою, бий тебе грім лютневий, от увірвителі, ну зваж пару кіл, моя десь гроші заникала, то як, знайти для сугрєву? підліток на двох пальцях тримав безміна, цибатий напарник до полотняної торби спроваджував коропів, обтирав об спориш долоні в лусці, клав на передку воза пляшку, висмикував недопалка з чиїхось губ і кихкотів під дружніми штовханами; підвода минала порубану місяцем затінь липової алеї, вікнастий маєток голови колгоспу і невидимий за кам’яною загорожею двір дільничного інспектора, метка котів на подорожникові злизувала свіжу риб’ячу кров, цвіркун бив на сполох, і вітер від кукурудзяного поля вкупі з лимонною порошею ніс прохолодні сни, ніч царювала, аби в тумані засвітити тиховоддя зоряним спокоєм, який знищить марнотні очерети і на молочній стрімнині заколосяться небачені одвіку зерна; за скиртами тліло вогнище трактористів, гать, гаття, но-о, тиргов, на лавочці з дівчиною впізнали приятеля, що з автобату отримав відпустку на тиждень, і риба ляскала мокрими хвостами, і сигарети скінчились, братва витрушувала з кишень липкі карбованці та тютюнові кришки, висмикувала забуту між штахетин газету, гурт по колу чадів самокруткою, доки дівчина виносила з веранди і розстеляла на фартусі кришеник сала, п’ять яблук, надщерблений глечик сметани, а хтось нетерплячіший видмухував павутину із гранчака.
Лікар підійшов до вікна і запитав себе: чого за спогадами забуваєш ці стіни? совісно? втома без краю, забудь. Натомість згадав дядьків рецепт лікування радикуліту: коли кінські кізяки вивозять від стайні на поле і ґрунт просихає, хворого по шию закопують у перегноєну, гарячу всередині землю, жар, здається, обвуглює м’ясо до немічних кісток, змушує чверть години волати до перехожих, доки людина не засне і земляний струм зцілятиме тілесну кволь: груддя висмокче з потом дьогтярний страх і вигріє солону їдь на суглобах — зсушить сльози на віях — багатьох вилікував? — запитав тоді дядько і виставив руку, в сутіні схожу на скибу рятівної землі: допомагаєш по змозі? то ж бо й воно, голубе. Мжичило, і два медбрати виносили з лікарні покійника на ношах, обік "швидкої допомоги" тупцяла під чорною парасолею жіночка, в якій лікар признав учорашню знайому — дружину Миколи, чий подих ковтнула одна ніч до літа.