пригадуєш серпень? коли сторожували садки з рушницею без патронів, а по суботах на бригадирському мотоциклі гнали на танці, відтак самотиною верталися до куреня? опісля жорстокої спеки так милосердно розплескується прохолода по селищі, рідшає гул моторних човнів під мостом, і від хлібзаводу злітаються на брукований майдан голуби, розлякані стукотом дерев’яних молотків, якими два бородаті верхолази в колисці при тіньовій стіні церкви латали купол, терли піт на лобах обіржавленими рукавицями і тамували спрагу білим наливом із солом’яного бриля на ринві; так благодатно, лагідно, впевнено йти від клубу за смагляво стрункою студенткою з кумедним лисячим носиком, передгроззя надсвітить далекі садки і вітряну кам’яну тіснину провулків на схилі, — зрозумій, загостювала на тітчиних хлібах, собаку відв’язує, горище замкнене, хіба трохи в бесідці? — пам’ятаєш дорогу до знайомого браконьєра? смерч степової куряви збрижив течію, обсік дзвіночки на донках нічних рибалок під верболозовим укриттям, загукав у димарі літніх кухонь, розхилитав рейку і обірвав відро на пожежному щиті причаленого хутірського порома, зеленооким від блискавок чорним котярою стрибнув на розпашілі шиферні дахи і, за кожним стрибком підгинаючи до живота обпечені лаписька, чухрав верховіття тополь, злизував запах тушкованої риби з картоплею та кавунів на весільному столі під яблунями, змітав розгублене шаленство польки, яку духовий оркестр витинає для молодих на тирсовому подвір’ї, доки свати в рушниковій перев’язі, обганяючи жінок із тарелями салатів, притьмом до хати зносять горілку в графинах; ще накрапає, ще ліхтарі обік мосту ояснюють маршалків на валунах, ще запитаєш куриво і не відмовишся від теплої помідорини до склянки домашнього пива з каністри, ще хтось пірнатиме, обірвавши квітку на лацкані піджака, туман на кладці запахне суничним змилком, за щастя буде "сім-сорок", живиця бакена на білих басах баяна, сизі сливи над парканом, оселя на кручі; можна лягти під навісом на тапчані під забутою стройбатівцями шинелькою, довірливе тепло двома долонями грітиме груди, можна тихцем, щоб не збудити господаря, вшилитись на веранду з купою сіток; гроза одійде, покропивши бляшаний коньок на хліві, місячне між винограду огниво на повітці недбало, поспіхом нагадає стоптану сукню з пластиковим пояском, спокій окрилить провалля сну і розсіче морок над скелями, за єдиної безтривожної миті полине, щоб вмилосердити тугу матері, сахнеться від бакена на ворожбитний голос, "потім поїдемо звідси, поберемося, правда?", можна курити і слухати дощ, за диван збивати попіл "примини", потім досвіток, барвистіючи між ясенів, одягне небесну одежу з повітки, господар заледве добудиться на роботу, дасть на дорогу в’яленого ляща і нагадає, аби при нагоді підкинули в колясці пару мішків антонівки на саморобне вино.