А коли буря, вщухаючи, обізвалась веселим свистом отетерілих байбаків і пастух, зашнурувавши кеди, із сідлом на плечі метнувся на лови утеклого коня, Сергій спробував розвести вогнище, головешки чаділи, згадав відлюдькуватого селюка Андрія, осінній Кавказ, близькі по горах сніги за вікном жіночого санаторію, згадав смак персиків з оброшеного кулька на пероні Джанкоя, березовий сік, який украдьки від вихователів точили в інтернатському парку, дерлись по стовбурах, прив’язували банки до гілок і малеча ловила ротами солодкий дощ, згадав за пазухою тепло голубів на свято останнього дзвоника, з рогатки вибитий зуб, і Сава подумав, що ці святкові спогади не перед добром, а вголос порадив попутняком достатися до райцентру, на лаві вокзальній передрімаємо, факт; Сергій, завжди схильний до супротиву, якось миттю згодився, на пару з Конопляним викрутив сорочку, повісив кухвайку на гвіздок і пожалкував за яблучним повидлом і пареним молоком: лучче від спирту лікує, вірите? над телятами завис сизий пар і чим далі, тим дужчав сап стривоженого відсутністю господаря молодняка, за пригірком мокрий асфальт спалахував од світла туристського автобуса, радіо вістувало московський час і викинута водієм сигарета черкнула скло, проте, коли Конопляний кинувся слідом, недопалок уже згас, бідака марно смоктав прокушений фільтр; крайнебо визоріло і запатьпадьомкала перепілка, авто без упину вжикали повз підняті три руки, Сава запропонував для заспокоєння довбонути каменюкою по лобовому склі: козляри безрогі! Сергій став на розподільній стьожці, щоб голосувати в обидва напрямки, рефрижератор горнув бензинову свіжість туману, коли на обгін вишмигнула "Волга" з банькатим в окулярах старим, і, в падінні ковтнувши вогняного їжака, хлопець відчув, як злазить шкіра з потилиці, між схиленими головами приятелів узрів на місяці ворогуючих братів, заплющився, ждучи болю, коли понесуть з дороги, прийшов до пам’яті серед кущів бузини, безсилий вихаркнути нутряну печію, пізнав матюки Сави з подертою на бинти сорочкою, тупіт копит і голос пастуха, що наспів підсобити на крик — відтак знову над собою побачив місячних братів, розповідав їм про матір і забував, що говорить.
21
Ртутна кипінь лампи над ординаторською нагадувала художникові димкувату вечірню сукню — зайшов за картинами, уплітала торт і давай вичитувати: аліментиків мало, дитя хворе, путівку дістань; тверезий змовчав би, нехай сережки рубіново при затяжці спалахують, адвокат Едик, заскалившись, крізь чарку коньяку вивчає своє віддзеркалення на серванті, постіль розкидана, на дні фужера засох лікер; дивно, старенька, подарунки мізерні, набриднеш і цьому? давай вонкати, двері навстіж, скривавілими в кутиках очима по вітальні косує, ціхо, ша! на кухні повільно сокиру взяв, обтер рушником від м’яса, коли крутне, туфлі фінські з перламутровим верхом на порозі погубила, повагом відчинив шафу, купкою на підлогу склав шкіряного плаща, хустки з люрексом, інший дріб’язок, придбаний колись за картини, на капусту пошаткував, сусіди, ображені гримотнею, по трубах б’ють, віддзвонюють ще живого, доки сержанти руки за спину виламали.