23
Вночі медсестра побудила сифілітиків на укол біциліну, і розжалуваний офіцер-підводник, тепер пожежник, ткнувся в подушку лицем кольору задавненого оселедця і відтягнув резинку трусів; бродячий аліментник Конопляний лигнув холодного чаю, обсмоктав пакетик і ущипнув сестру, а широкоплечий, наголо виголений під Хрущова дід прикрив засоромлені очі долонею, коли наспиртована ватка торкнула сідницю і комар лоскотнув лагідніше, ніж пам’ять про перший гріх.
На базарі за вікном вендиспансеру ляки ганяли пропахлий повидлом папір, розкидали цілющий сухий квіт багна, оранжеве лушпиння молодої картоплі й аговкали в розсохлі діжки, а під кручею рибалка з ліхтарем на дно човна трусив рибу з путанки, що поплавками біліла впоперек течії; зрідка весло з чаїним сплеском розгортало туман, зіпали жабрами, терлись об заболочену кирзу срібні в’язі, прикипали хвостами до днища ледачкуваті линки, і сіть під руками тепліла окрай нагрітих сивогранітних скель; на цвинтарі сич на тополі лупав зелепухами очиць і вартував біле між бузку хитиво, розіп’ятий гомін паперових вінків, що переказували людські мандри ковзкою драбиною смерті, обсміювали легковірство утеклих сподівань, і тоді птах, ненавидячи усміх привидів над вельможною ніччю, летів над могилами, щоб розлякати фосфорну над любистком світлінь, а сифілітики здригались від плюгавого хихотіння; Конопляний, кленучи заборону спиртного, відкорковував туш, на вістря голки намотував нитку, колов на жижці, "все віддам за гарячий секс", згадував дорогу на Азов за чорною ікрою, раптові похмільні відвідини сім’ї: беру свою за барки, пищи про вірність, тільки газировки на вокзалі ковтнув, миттю носильники переказали, скурвилась твоя; бач, заскиглила? ананії приставали на пляжі; було вдома сидіти, ждучи хазяїна, про аліментики забудь, думаєш, легко заробити на тачку, економити на консервах, від чаю пухнути! чимчикую на станцію здачі крові, щомісяць виціджую на вино і харчуюся на талон, аж на, коли хоч, серпом по яйцях: хрести в аналізах! на своїй підхопив? досі вгадую. Дід, освіживши одеколоном лисину, почав нарікати на молодь: зацміхом пахне, ідуть такі славні хлопці з майовки, сорочки білі, краватка на їдному така дорога, батьки після армії розстарались, то як звелись посеред провулка, страх, сопуть по-бичачому, гамселять туфлями, краватку ту одірвали вон, мордяги позапухали, нікому до дільничного подзвонити, щоб наручниками кляц! тако за штахети хапають, заюшились, до криниці біжать, мозгівню у відрі квасити, одного брикнули, той коли гризне за литку, той кулацюрою січе меж брів, сказись та скрутись ти, думаю, засуваючи ворота, бо до хати увернуть, не вспієш перехреститися, діду; літо перебоявсь, коли принесло ту сатану з надгріб’ям, узяла задатку трояк і хворобою нагородила, вмру тутай, соромно потикатись на люди, невістка пенсію на похорон отримає, з капустою пирогів напече, нехано одеколоном змию потилицю, нема спасу, так ріже, о, попустило; це змалку в гори за вільховою корою ходив, нитки фарбувати, іду, насвистуючи, благодать, снігурі оббивають ягоди на калині, знагла шурхіт, мовби жару сипонули в замет, лавина снігу неболяче, м’яко торснула груди, пам’ятаю, хотів продихнути крик, чув охриплий на морозі батьків голос, мамине голосіння, далекий комариний писк струмка на валунах і шкработню собачих лап, що розгрібали завал; звідтоді слабую на голову, промерзла наскрізь, бухгалтером на тюрмі працював, злого не коїв, то й мене милували; один навідував сього літа, юшку з окунів посьорбали, жалівсь на печінку, то я засандалив сам і думаю: справді живому собаці лучче, ніж мертвому левові; видно, нечистий підслухав, бо тільки по новій розілляв, сука малолітня заскавчала за брамою; раптово, як всі знедолені, лагідніючи перед сном, дід притиснув тім’я подушкою і примарилось, що розтрушує зіпрілу копичку, отава димить, солодкуватим тліном огортає по пояс, по груди, за мить обсніжить лице, щоб знести з пригірка на молоду стрімководь по долині край лісу.