«Е! Е! Стійте! Ви куди? Ви хто?» — зранений Саня простягнув у напрямку дітей руку. Але раптом старший хлопчик-вовк схопив палицю й почав нею відганяти Саню геть. Саньок, що вже ледь на ногах тримався, закривався від палиці й підвивав. Раптом хлопець перестав метляти палицею й зосередився на Саньковому обличчі. Саня ж пролупив свої сліпаки й зирив на вовчого ватажка. На задньому плані вовчата поменше дістали ще одного вовчика з машини й розчинилися з ним у бур’янах. Саня різко рушив у той бік, куди зникли вовчата, але підліток стрибнув блискавично швидко на нього, вгризся в шию й, судячи з пущеної крові та криків, відгриз Сані піввуха. Саня однією рукою намагався скинути із себе напрочуд сильного підлітка, а другою дістатися кишені, до пістолета.
Вовчата Ву, М’яв та Ґрізлі, всі хлопчики років семи-восьми, бігли позаду, прикриваючи тили. Їхні ніжки швидко перебирали по землі, на голих животах жовтіли каракулі, намальовані хною, що в них віддалено вгадувалися сонце, вода, можливо, кит — навіть сам Ву був не певний, що він намалював собі на пузі.
Свят, хлопчак років десяти, тягнув на собі на рік молодшу свою поранену вогнестрілом сестричку Сливу. Перед ними біг прудконогий, швидкий, як вітер, веселий, як вітер, Койот. Койот виглядав не набагато молодшим від Іллі, їхнього ватажка, але на порядок меншим та худішим. Койот ріс, і всі його життєві сили йшли в сухожилки — жилавішого хлопчика треба було ще пошукати. Й от діти неслись, покинувши на поки свою «Таврію», яку оснастили двигуном, замінили спущене колесо — вони планували нею назавжди полишити ці місця і знайти собі справжній ліс. А за їхніми спинами взяв і пролунав постріл. Слива здригнулась, міцніше притислась до Свята — через кілька секунд він відчув тепло рідини, що подразнювала шкіру на його плечі. «Це все через мене, через мене», — плакала Слива. Свят відповів лагідно, як і годиться старшому братові: «Ти тут ні до чого». А от Койот, який тепер автоматично ставав головним, вишкірився й закричав: «Всі роти позатикали й валим до вдови — так швидко, як тільки можна. З хованками покінчено! Правила тилів відміняються». Ву, М’яв та Ґрізлі по цих словах кинулись бігти щосили. Свят зачаїв злобу й образу, але до часу просто стис зуби, підкинув легкі, поки ще хлопчачі, стегна Сливи вище по своєму корпусу й побіг з усіх сил, що в нього лишилися.
Валєра йшов до будинку вдови, дуже збентежений тим фактом, що хтось забрав усі ті заяви й скарги. Більше того, судячи з усього, жодне прохання, скарга чи заява вже майже протягом року ніким не розглядалися, тобто вже рік, як тут не водилося міліціонерів. Звісно, сам Валєра, був би зараз справний автобус чи інша машина, теж тут не лишився б. У нього визрів план відшукати тих клятих вовчат, перебити їх і забрати в них назад двигуна й колеса і чкурнути в містечко, де вже зачекалися на двох міліціонерів з центру. Він би й сам поїхав, без Санька, в якого, зважаючи, що той почав нести про «Голову сільради без голови», і в самого з головою було не все так райдужно. Справді, краще б Саню лишити тут, бо й так було не зрозуміло, навіщо керівництво дало в компаньйони Валєрі, зразковому кровопивцеві, молокососа-наркомана, розбещеного татовими грошима й положенням. Усе це виглядало підозріло від самого початку. Але, в кожнім разі, можна буде на зворотному шляху завезти сюди рекрутів і тут потренувати їх на людях — перебити руки-ноги Єгорці та його посіпакам, спалити дім, а разом із ним, тобто в ньому, й Федора, а Марію зґвалтувати, й не раз, і не по одному.
Раптом Валєра побачив, як зграйка вовко-дітей піднялась повз частокіл до будинку вдови й зникли за дверима. І Валєра відчув, як горить під його руками кермо автобуса, як пульсує в них же перелякане серце в горлі Марії.
Вдова відкрила двері, та Іллі не було. Вона впустила дітей у дім, вони здавались не такими, як завжди, якимись дезорганізованими, стривоженими.
— Допоможи Сливі, прошу тебе! — закричав Свят.
— Клади сюди, — вдова прибрала зі столу пацючачі тушки, що збиралась із них робити на вечір суп собі й Фімці-ідіоту.
Свят поклав на стіл ледь притомну Сливу — з-під вовчої шкури стирчало золотисте волося. Зуби вовка, його пащека, що міцно тримались на Сливиній голові шоломом і шапкою водночас, ідеально поєднувалися з ангельським золотим обличчям дівчини. Вдова помітила, що у Сливи вже почали формуватися груди — й хоч вона так само, як і хлопчаки, бігала в самих трусах, але набряклі горбики й розбухлі соски вже мали хвилювати Свята і Койота, та й її Іллю, напевно, теж.