На руках у Валєри лежав хлопчик років семи й сіпався в конвульсіях, починаючи від копчика й закінчуючи маківкою, на ньому не було шкіри — криваве місиво — волокна м’язів сочилися червоним, кров текла, хвилюючи Валєрину уяву, — як, як таке можливо? Під ногами валялась вовча шкура. У двері ввалився Єгорка з посіпаками. Їм видовище сподобалось.
«Як? Як це можливо?» — питав уже в Єгорки Валєра, показуючи скривавлені руки. «Камандір, не думай, зато тепер ми точно тобі знайдемо і колеса, і двигун». Останні слова пішли в акомпонементі утробного звіриного рику — посіпаки спершу здерли вовчу шкуру з малого М’ява, потім з напівживої Сливи, а Койот ще й досі тримав оборону в закутку дому.
Саня так і не зрозумів, як і коли втік підліток-вовк, але сонце сідало й треба було вертатись до Валєри. Саня підбігав, шкутильгаючи на одну ногу, — цілком імовірно, він вивихнув собі стегновий чи тазовий суглоб. Він вибіг на дорогу, яка вела назад до Безодні, — йому здавалося, він весь день рухається по колу, й от-от надходить час завершити це коло, обвести навколо себе захисну геометричну фігуру й закричати з усіх сил: «Я в доміку!»
З лівого боку все ще стояли дивні й дикі поля кукурудзи. Ні пташок, ні комашок, нікого там не літало, тільки якась фіолетового кольору рідина виштовхувалася зі старих задерев’янілих качанів. Назустріч Сані по дорозі йшла Марія. Вона була в легкому сарафані, тонконога, з ледь оформленими, але вже налитими грудьми. А в чорній тонкій дірочці між ледь розтулених блідо-рожевих ніжних губ — обіцянка любові. Чорні й гострі Маріїні очі дивились на Саню грайливо, як і стегна похитувались грайливо. І хоч Саня зараз був більше схожий на потворного зомбі з обгризеним вухом, але якщо зважити, якою була вона, і такий Саня зійде — візьме її в цих полях і трахне, як красуню чудовисько.
— Куди ти йдеш, Маріє? — спитав Саня дівчину, коли вони порівнялись.
Марія сором’язливо звернула з дороги, ступивши крок у кукурудзяні стебла, й опустила голову.
— Просто йду, а що? — усміхалась собі під ноги Марія й накручувала на пальчик волосся.
— Нічо, — усміхався й собі Саня.
А коли вони зайшли достатньо далеко вглиб кукурудзи, він зупинив її, розвернув до себе лицем. Марія опустила голову. Він ніколи не торкався таких красивих жінок з їхнього дозволу й зовсім без примусу. Саня зняв із неї сукню, стягнув її донизу — Марія переступила через тенета одягу й стала зовсім гола. Вона підняла очі на Саню — швидко, блискавично, наче з її вій піднімався в повітря чарівний порошок, амфетамін, МДМА, мескалін, аяуяска і все це одразу. Саня опустився на коліна й почав цілувати проміжжя Марії, спершу обережно, трошки, потім розставив крила-губи і впився в серцевину квітки, в її зім’яті пелюстки. Марія стогнала. Саня засунув у неї два пальці, що задрижали в Марії всередині, подразнюючи стінки піхви. Він хотів вставити Марії, вставити по самі не можу, але чомусь і сам не міг. У нього не вставав. Зіниці розширювались, Саньок відчував, що його знобить. Аби зовсім не осоромитись, він відламав зі стебловиння величенького качана, оголив його і ввів у Марію. Дівчина закричала щосили, її зводило, а Саня безупинно й швидко вводив і виводив качана; вся Санькова рука була чи то у виділеннях із качана, чи то в Маріїних виділеннях та в її крові — в будь-якому разі, біло-фіолетова в’язка субстанція сочилася з них обох. Марія задоволено застогнала й відкинулась на землю, в обійми пожухлого бур’яну й лапатого кукурудзяного листя.
Дівчина лежала з заплющенними очима, важко дихала, була вдоволена й сита. Саня сидів поряд і не розумів, чому з ним так, чому його член не працює? Раптом Марія завила. З її проміжжя потекла темно-фіолетова, місцями чорна, різкого запаху риби жижа. Марія піднялась, почала хапати Саню за руку, кричати: «Допоможи! Допоможи!» Але Саня й так уже був ситий усім цим по горло, він вирвався з Маріїних рук і побіг, побіг так швидко, як тільки міг. Позаду все віддалялися крики, попереду — все сідало сонце.