І Валєра став потихеньку прочиняти двері. Але Фімка всміхався й захитав заперечно головою:
— Нє, нє, ти неправильно сказав, ти стратив. Рік тому, коли менти розбушувались, вони селян перестріляли й Надію зґвалтували. Боже, шо вони творили, а всі терпіли. Гріх терпіти, Валєрчик, гріх великий. Нам за цей гріх ось ця зараза на поля і впала. Та й люди з’їли ментів тих, роздерли їх. Надія одна з перших кинулась... М’ясо те в зубах застрягає, а всюди — крові, крові... Так ті, шо заражених поїли, злягли і вмирали. Довго. І наша Надія померла. Жуть, жуть! А Фімка людей не їсть, Фімка їсть дурман цей і скоро сам здохне. В мене в животі вже самий слиз фіолетовий, я, як пташка, рідким какаю — поїв, а воно відразу й випадає. Больно тільки какать. Хороша ти людина, но какать больно. А тепер я піду й сховаюсь.
Валєра посміхнувся й відправив Фімку-ідіота дружнім жестом, поплескуванням по колінцю, ховатись деінде. Фімка відійшов метрів на п’ятнадцять, затулив очі руками, порахував до десяти, розплющив очі — Валєра все ще тільки пробирався у двері «Таврії», а Фімка як закричить:
— Ану виходь, сеньйор Помідор!»
Валєра, звісно, що вистрелив і вбив ідіота та швиденько заліз до машини, але у вікнах тут таки замиготіли усміхнені лиця посіпак.
— Вихаді, камандір, — либився Єгорка.
Ніч ішла п’янка, запаморочлива, пахла нічними квітами, солодким запахом сексу. Люди їли досхочу, їли сире й смажене і запивали зараженою водою, як вином. Атмосфера доброти й радості розлилася по селу. Десь далеко, у своїй хаті, відмирав Гнат, на іншому кінці села щаслива вдова цілувала на ніч задубілого зовсім Ву й називала його ласкаво й ніжно «своїм Іллюшею».
Неподалік попелища багаття, на майдані, стояв печальний Голова сільради, тримаючи в руках свою власну голову, й голова та безупинно говорила, говорила, говорила і плакала. Але ніхто не чув її слів, як і не бачив її сліз.
Свині
Ранок. М’ясний ринок. Баба Марія в білій сорочці, з хусткою на голові, гарно вбрана, й зачесна, й вмита ходить по базару. На прилавках лежать свинячі ноги, теляче філе, гарні соковиті шматки м’яса, свинячі голови й шматки сала.
ПРОДАВЧИНЯ 1
(показує розлогий шмат сала).
Бабо Маріє, а візьміть у мене сальця. Свіженьке.
МАРІЯ
Та то ж жарко тепер.
ПРОДАВЧИНЯ 1
(показує дві ноги свинячі, витанцьовуючи ними канкан на прилавку)
То, може, холодцю?
МАРІЯ
Та ні, мій любить свіженьке, шоб не варене.
На голові у Продавчині 1 свиняча голова, велика й не за розміром; голос її лунає зсередини голови приглушено.
ПРОДАВЧИНЯ 1
Беріть свинячу голову, не пожалкуєте. Вуха можна так їсти. Чистити і їсти.
Марія дивується, дивиться спантеличено.
МАРІЯ
А як то?
ПРОДАВЧИНЯ 1
(вже викладаючи голову на прилавок)
Ловкость рук і нікакого мошенства.
(Розчаровано)
То шо, як всігда, давать мозгів, сілізьонки-пічьонки, кишок і літр крові?
МАРІЯ
Ну шоб було ріденьке, шоб він їв. А то ж зуби в нього підгнивають. А у вас не буде літрів зо три?
Продавчиня накладає до пластикової торбини мозок, селезінку, кишки, всяку таку неприємну всячину, зважує те не без огиди.
ПРОДАВЧИНЯ 1
Ну от, бабо Маріє, на сім кіло. Хай буде?
МАРІЯ
То хай, хай. Не з’їсть він, то ми свиням віддамо в селі. А ти чим своїх годуєш?
(Перекладає сало з боку на бік).
Сальце у них шось сіреньке…
Продавчиня відкладає торбу з нутрощами й дістає з-під прилавка цебер із кров’ю, відливає до трилітрової банки.
МАРІЯ
А то я тобі скажу, шо свиней треба хлібом вимоченим у молоці кормить. А коли куру ріжеш — ну там свої, чи чиї у вас там кури, — то голови їх треба тож свинці дать.
Марія віддає гроші Продавчині 1, сама бере торбу з нутрощами. Продавчиня допомагає Марії поставити до сумки трилітрову банку крові.
ПРОДАВЧИНЯ 1
А я чула, шо у Барвінцях свиням людське мнясо дають. Свині їдять людей…
МАРІЯ
(спокійно)
А люди — свиней.
ПРОДАВЧИНЯ 1
І то правда: хто його зна нині, де боже, а де свинське?
Овочевий прилавок. Марія усміхається умиротворено, але якось хитро, сама собі на умі. Купує редис, кріп, цибулю молоду, зелень. Бере огірка, відкушує й звертається до Продавчині 2, яка пакує зелень.
МАРІЯ
А шо це ти в теплиці їх виростила? Як трава.
ПРОДАВЧИНЯ 2
Та яке — в теплиці, то турецькі.
МАРІЯ
Шоб огірчик був солодший, ти на нього, дитинко, попісяй.
ПРОДАВЧИНЯ 2
Так то ж отходи.