На останніх словах жінка-політик обіймає зграйку дітей. Хлопчик Віталік сидить і жує-жує-жує цукерки.
Жінка-політик виходить, не озираючись на малих. Помічники збирають нез’їдені цукерки, і всі забираються геть. Лишаються лише плакат і листівки на столах.
ВІТАЛІК
(дожовуючи цукерки)
Світлано Петрівно, а що вам дали ті люди? Там у вас є цукерки?
Вчителька, засмучена і втомлена, сидить за столом, окулярів не зодягає, тре перенісся, наче їй намуляло.
ВЧИТЕЛЬКА
Там немає цукерок, Віталік. Лишилося 15 хвилин. Буде вам домашнє завдання — твір «Мій тато — зомбі». До кінця уроку, щоб не шуміли.
Вчителька виходить з класу. Діти дивляться на плакат жінки-політика на дошці. Раптом учителька повертається й різко зриває плаката з дошки, розриває його навпіл і виходить, піднявши голову, наче у неї кров з носа.
Вчорашній труп, збитий «Ауді», лежить під сонцем на узбіччі дороги, його так і не прибрали. Поряд трамвайна зупинка. Проходять люди, зиркають на труп. Баба 1, Баба 2 і Марія проходять повз труп і заходять до трамвая.
БАБА 1
З учора валяється, п’яний, аж я заспиртувалась, як повз нього пройшла.
БАБА 2
Тю, та ти чого? Це ж той, шо його вчора збили.
БАБА 1
І-і-і-і-і, та ти шо?! Так ніхто й не забрав?
У трамваї сидять баби й алкоголіки. Баби дивляться у вікна на труп і все повторюють: «Оце п’є». Трамвай рушає, один з алкоголіків, Андрій, схожий на підтоптаного гайдамаку, з пляшкою пива в руці висовується з вікна й кричить до трупа.
АНДРІЙ
Мужик! Панімаю. Я тя панімаю. А ти, мене, мужик? Давай на брудершафт, давай, рідненький.
Сам випиває, а решту виливає на землю через вікно трамвая, що набирає швидкість.
По трамваю ходить контролерка, неприкаяна й напідпитку. Вона підходить до якогось чоловіка, але він не збирається платити за проїзд.
КОНТРОЛЕРКА
Мужчина, ето нє красіво, ви, як взрослий, должни заплатіть. Заплатітє три рубля.
ЧОЛОВІК
(грубо)
Проїзний.
КОНТРОЛЕРКА
Ану покажитє свій проїзний, покажіть, давайте. Ви ніде вже таких сум не найдете, тільки в нашому трамваї, тільки тут.
БАБА 1
(пошепки до інших баб)
Да вона п’яна.
Контролерка підходить до жінок. Баба 1, Баба 2 і Марія слухняно дістають із гаманців копійками гроші. Контролерка їх перераховує, дріб’язок сиплеться на підлогу. Вона махає на те рукою, кладе, що втримала, собі до кишені. Відраховує три квитки й намагається їх захопити ручним компостером. Повертається до чоловіка, що той не схотів платити.
КОНТРОЛЕРКА
От бачите, як порядошниє люди роблять, порядошниє люди за все платять.
Контролерка нарешті пробиває квитки й дає кожній із жінок окремо, наче святково вручає їм грамоти. І йде далі.
БАБА 1
А син твій шо?
МАРІЯ
Та обіцяв з Марічкою приїхати після роботи. А шо їм у пильному городі на уїк-енд залишаться — хай на воздушку.
До жінок знову підходить контролерка.
КОНТРОЛЕРКА
А платити хто буде? Га?
БАБА 1
Так вже ж заплатили. Ось.
КОНТРОЛЕРКА
Так то по дорозі туда , а тепер по дорозі сюда. У нас плата взимається за каждий рейс.
БАБА 2
Гражданка, ідіть отсюда, взимайте плату із зайців, а ми по три рубля вам вже повіддавали.
Контролерка йде далі і говорить сама до себе.
КОНТРОЛЕРКА
Три рубля — де вони нинчі такі ціни бачили?
В кінці трамвая, там де ряд задніх крісел, сидить шеренга величезних зайців. Зайці почуваються вільно, скриготять різцями, наслинюють лапки, вмивають ними мордочки.
Олінька сидить у своїй кімнаті біля вікна, сумує. Дивиться на вулицю. Зошит у лінійку розкритий на сторінці з написом «Мій тато — зомбі». Олінька поглядує у вікно, там у дворі дуже повільно пересувається Свиридівна з ходунками. Раптом починається злива. Свиридівна встає як вкопана і не рухається.
Олінька продовжує писати.
Твір учениці 1-А класу Оліньки
«Мій тато зомбі»
«Мій тато — зомбі, і я його люблю. Він багато працює, щоб у нас були свої штани і своя копійка. Мама, правда, часто каже йому: ти пустиш нас по світу в одних трусах. Я от люблю ходити в одних трусах, особливо влітку в баби. В трусах вільно й не спекотно, а от без трусів вже ходити не можна. Баба не дозволяє, та й дома не можна без трусів, але чому?
Тато став зомбі нещодавно, перед війною, мама строго-на-строго заборонила йому туди іти, і ми всі тільки від цього виграли. Тепер він не шляється ніде і не уходить на мобілізацію, а ходить тільки на роботу, а приходить тільки додому. Він давно говорить до мене мало. Він взагалі нічого не говорить, а тільки дивиться телевізор. Мама часто каже: не мішай папі, кому потрібно то, шо ти там хочеш сказати. Але я думаю, він би хотів знати, що я хочу йому сказать, мені просто треба захотіть сказати йому щось дуже особливе. Або зробить щось особливе, щоб він мене теж полюбив. Мама каже, нада вступить в консерваторію і співать на сцені, тоді мене любитимуть всі, й, значить, тато теж. Я не пам’ятаю, як було до того, як він став зомбі, тому так, мабуть, краще за все. Мій тато — найкращий зомбі в світі».