По цих словах Олінька завершує писати, дивиться у вікно і знову бачить Свиридівну, яка так і стовбичить під дощем. Раптом Олінька відчуває, що за її спиною хтось є. Там стоїть величезний рогатий червоний демон. Він дихає парою й риє копитом. Олінька кличе тата, а потім маму. Але вдома нікого нема. Дівчинку паралізує страх, вона намагається перевести погляд назад — не може, а може тільки прилягти на підвіконні й злякано заклякнути.
Свиридівна стоїть під дощем, стоїть та й стоїть, мокне. Повз пробігає кілька пацанів, швидких та сильних. Як пробігали, так і пробігли. А Свиридівна продовжує стояти, по її обличчю тече дощ.
На подвір’ї сільського дому троє здорових в дупель п’яних чоловіків намагаються себе зайняти. Посеред двору — стіл з овочами й пляшками горілки. Сірьожа знімає на телефон. Андрій, той самий чоловік-п’яничка з трамвая, вже впився й сидить — то поглядає на те, що відбувається, то очі тре кулаками. Сашка ходить подвір’ям і буянить.
СІРЬОЖА
Та я тобі, Сашка, нє вєрю. Луче один раз побачить, чим оце сто раз тебе слухать.
САШКА
Я по молодості міг, міг, я тобі кажу. І сєйчас можу. Шо, от шо ти знімаєш? Йоб його мать, шо ти знімаєш? Да ти мені не віриш?
СІРЬОЖА
Ти покажи Сашка, покажи.
АНДРІЙ
(тре очі, мимрить)
Та остав його, остав, ти пацан, він пацан.
СІРЬОЖА
(йде знімати Андрія)
От же ж п’яніщє. Тобі пить не нада, тільки понюхать.
АНДРІЙ
(відмахується від телефону)
Я пиво з водкой. Я крепкий, сука-мать.
СІРЬОЖА
А хто не мішав, блядь, ти же знаєш, шо водка без пива...
САШКА
(взяв пляшку зі стола)
Ага! Да! Щас. Я тобі покажу.
Приміряється пляшку порожню бити об голову.
САШКА
Нє, ця туга, туга, кажу. Давай другу.
Сірьожа кидає йому пляшку.
САШКА
Ага, січас, дивись, давай, січас, от…
Сашка з криком б’є пляшкою об голову — не розбивається. Пацани починають сміятися.
САШКА
Ніхуя собі, йобаний в рот, оце бутилки пішли.
Сашка б’є ще раз із криком — не розбивається, потім ще і ще — не розбивається. Після кожного разу він каже: «Ніхуя!», кричить і б’є ще раз. Так він робить разів із десять, потім, розчарований, викидає пляшку.
САШКА
Шо за хуйня, ніхуя не б’ється. Я не пойняв.
Хлопці сміються, як гієни.
СІРЬОЖА
Зато я пойняв. Ти, Сашка, пі-зда-бол.
Свині в загорожах верещать. Марія, у фартусі, в рукавицях, їм наливає якоїсь жижі червоно-бурої. Свині поводять себе агресивно і все верещать, та раптом замовкають і принюхуються до повітря. Марія ставить відро, знімає рукавиці й фартуха, на ній лишається трохи червоної жижі — ніби кров.
МАРІЯ
(виходячи зі свинарника)
Хто, хто там до нас прийшов?
Місцевість сільського типу. Звичайна запилена дорога, ворота, хвіртка пофарбована в зелений колір. Перед хвірткою стоять двоє дітей, точніше — Хлопчик років семи, в шортах і майці, стоїть, а Дівчинка Манька років двох-трьох, у трусах, розпашонці й дитячій хустинці на голові, сидить у пилюці, гризе кулачка. Діти дивляться на хвіртку. Хлопчик намагається взяти малу за руку, не зводячи настороженого погляду з воріт.
МАРІЯ
(із-за хвіртки)
Це ж чиї ви, діти?
ХЛОПЧИК
(боязко з-під лоба)
Папки Сашки.
МАНЬКА
(радісно)
Папка!
ХЛОПЧИК
(суворо дівчинці)
Нема тут папки, папка дома.
МАРІЯ.
То шо, того Сашки, шо на углу його хата стоїть? А чого ви, діти, не дома?
ХЛОПЧИК
Папка з друзями гуляють, а нас по канфети послали.
Марія відкриває хвіртку й виходить до дітей, Хлопчик мимоволі відступає назад.
МАРІЯ
(дістаючи з кишень по кольоровому півнику)
До найближчого магазину вам, діти, дві зупинки їхати, і в інший бік. Тебе папка не вчив, шо обманювати — гріх?
Марія простягає цукерки. Дівчинка Манька повзе до неї, вириваючись із руки Хлопчика. Повзе, потім підіймається й підтюпцем, погано тримаючи рівновагу, йде радісно до цукерки.