Марія всміхається, на її обличчі червоні краплі.
МАРІЯ
Кетя. Йди, візьми кетю.
Дівчинка бере цукерку, а Хлопчик, наїжачившись зі страху, стоїть як вкопаний. Марія бере Маньку, яка вже вся поглинута цукеркою та її розгортанням, на руки. Тієї ж миті Хлопчик різко зривається, тікає, біжить по запиленій дорозі й кричить: «А-а-а-а-а!». Марія знизує плечима й заходить із Манькою до подвір’я, зачиняє хвіртку.
Хлопчик біжить з усіх ніг. Тим часом Марія саджає малу з цукеркою на стільчика в свинарнику.
МАРІЯ
Дивись, які в нас хрюші. Ти любиш хрюш їсти? Любиш?
Дівчинка всміхається і ствердно скрикує. Хрюші загрозливо вищать і намагаються висунути свої хижі рила з дерев’яної загорожі.
МАРІЯ
Хочеш погладить хрюшу, хочеш?
Хлопчик біжить дорогою.
Марія нагинає Маньку до загорожі зі свиньми. Свині кричать, Манька починає плакати, брудні свинячі рила її лякають.
Хлопчик все біжить.
Свині верещать, Манька теж верещить. Свині розгризають плоть і починають криваво їсти, їхні рила в бурій жижі.
Хлопчик забігає на подвір’я до пацанів із пляшкою — Андрія, Сірьожи й Сашки.
ХЛОПЧИК
Папка! Папка! Баба Марія хоче згодувати Маньку свиням!
Чоловіки все кидають і біжать із Хлопчиком із двору. Тільки Андрій лишається, повільно встає, тримаючись за голову, й заходить до хати.
Квартира Оліньки. Олінька лежить, плаче і трясеться. За нею стоїть рогатий демон, вона бачить його у віконному відображенні. Демон нахиляється до Оліньки й пазурем вишкрябує на підвіконні — поряд із нею — її ім’я, вона різко заплющує очі. Повільно-повільно цокає годинник.
Сільська місцевість. На Маріїне подвір’я ввалюються двоє чоловіків, Хлопчик і селяни. На подвір’ї стоїть Марія.
САШКА
(зі слізьми)
Ах ти ж відьма йобана! Нема, люди, нема нашої Маньки!
ХЛОПЧИК
Вона! Вона їй кетю дала!
ЖІНКА
У моєї корови молоко одпивала, пока та не здохла, я все бачила!
Раптом із дому виходить маленька Манька, вмита, зодягнена в білі панталони, зі скибкою чорного хліба в руках. Манька дивиться по боках, потім помічає людей і тата.
МАНЬКА
(кидаючи в батька хлібом)
Папка Сашка!
САШКА
Манька! Йди сюда, Манька!
Сашка присідає, щаслива Манька йде йому, звизгуючи і сміючись, на руки. Сашка її бере й дає потиличника синові. Хлопчик винувато дивиться на Марію. Всі винувато виходять. Хлопчик рвучко обертається, дивиться на Марію, дивиться-дивиться й тікає.
Люди йдуть юрбою по селу, вже хтось щось наливає, співають пісень. Сашка тримає Маньку на руках, вона куйовдить йому волосся на лобі й цілує. Потім придивляється, а там ґуля. Манька обома руками б’є по ґулі.
МАНЬКА
Папка — дуля!
ХЛОПЧИК
Манька, ніззя так казать.
САШКА
У папки ґуля, а не дуля.
МАНЬКА
(регоче)
Дуля!
Раптом на дорогу, назустріч людям, виїжджає автомобіль «Опель». Машина їде не по прямій, її водить. За кермом сидить зомбі Віктор і мимрить протяжне: «Е-е-е-е-е-е». Поряд із Віктором сидить, пристебнута паском безпеки з обох боків, хрест-навхрест, налякана до жаху Марічка. Видно, що вона в такому стані вже давно — безупинно молиться, губи дрижать, і періодично хреститься. Люди розбігаються в різні боки, машина проїжджає, нікого не зачепивши. Їде далі, петляючи, піднімаючи за собою стовпи пилу. Люди вилазять із барикад узбіччя й одразу лаються автівці вслід, а потім усе веселіше й веселіше йдуть знову гуртом посеред дороги, співають, п’ють. З дворів виходять інші люди, приєднуються до них, і так юрбою всі прямують до озера.
Віктор різко зупиняє машину, спрацьовують подушки безпеки. Марічка верещить, вона не може вибратися з-під подушок. Віктор поспішає вилізти з автівки, він плутається в пасках безпеки, мимрить протяжне: «Е-е-е-е-е-е», нарешті випадає з відкритих дверей, швидко підіймається й біжить повз Марію, яка вийшла їм назустріч, у двір.
На подвір’ї Віктор зупиняється, принюхується. Він звертає увагу на будку. В темну дірку будки веде ланцюг, але в самій будці глухо. Позаду Віктора в машині на дорозі мимрить під подушкою безпеки Марічка. Марія намагається її витягти — тягне за руку, впершись у дверцята машини. Знесилений Віктор підходить до будки, присідає на коліна перед нею, в будці щось ричить. Віктор сидить. З будки дуже повільно вилазить сліпий, лишайний, дуже старий пес. Настільки старий, що можна подумати, він був цуценям, коли Віктор був ще хлопчиком. Собака виходить і облизує Віктора. Вперше зомбі-Віктор усміхається й обіймає пса.