Йди вже страждати. Сядь і тупись в одну точку, так страждання набуде хоч якогось змісту, тривання й зафіксується в часі та просторі. А то ти носишся, бігаєш, п’єш зустрічі й ведеш каву, плануєш проекти й проектуєш плани. Що тобі з того всього? Відмучся вже спокійно. Заринь у пісок по шию, по груди, по пупа, по стегна, по ноги, по крильця, по кури й полети, врешті-решт. Полети в красивому й недоброму, як і незлому, небі — холодному, синьому, в хмарах і без, із сонцем і ні, в зорях і в постолах, лети там. Політай. Після того, як випадеш зі свого дна, як дитина з матки. Рвучи пуповину, прощаючись зі своїм стражданням, з усіма свободами й несвободами, з матрицями, підгузками, любовами, ядерними реакторами, ґлюонами, бозонами, світлодіодними лампами, прощаючись з океаном, який завжди піднімає хвилі на радість акулам і серфінгістам у міру їхньої зацікавленості. Й коли ти налітаєшся, то втомишся і сядеш на воду, де хвилі притоплять тебе, і щойно сіль проїсть твій природний жир між пір’ям і ти не зможеш більше злетіти, — потопай, не зволікаючи, кидайся на дно. І терміново починай страждати.
У Пошуках елементарної любові
За вікнами вставало біле зледеніле сонце. Маленьке, як нейтронна зірка, холодне, як вершини Камчатки. В чужій квартирі було холодно, але рудоволоса Магда, від Магдалина, не відчувала холоду, не хотіла їсти, не могла пити. В її голові роївся мігренями тисячокрилий виводок лабрадорських колібрі, серце калатало в грудях, ризикуючи от-от пробити дірку навиліт і випасти на ламіновану підлогу. Провівши інспекцію невідомого їй місця, знайшовши невідомого їй чоловіка поряд, що спав на животі, відвернувшись до стіни, Магда раптом зрозуміла, що вона не дихає, а мала б. Вона схопилася за рот руками й стала запихувати туди повітря, жадібно плямкаючи, наче риба. Але повітря не було. Їй стало чесатись-свербіти все тіло, під шкірою було неспокійно, вона крутилася вліво-вправо на великому матраці посеред кімнати. В очах червоніло. Вона спробувала закричати від страху, але легені були наче запаковані в вакумний мішок. Магда ще раз протяжно закричала, і з горла почав прорізатися хрип. Вона схопила олівця, що валявся поряд, і з усієї сили ввігнала його собі в ногу — так кричалося значно ефективніше. І з хрипу народився голос. Тіло, що лежало поряд, ліниво перевернулось. Магда видихала й вдихала — і це було добре.
Батареї відходили від живлення й щохвилини в квартирі ставало холодніше, на підлозі спали, скрутившись у словацький прецель, дві південно-азійські видри, що їх звали Андатра і Кінський Волос. Андатра була дівчинкою, а Кінський Волос — хлопчиком. Вони скрутилися в гарячий вузол тепла, любові й виживання.
Магда сиділа зовсім гола на ліжку, скуйовджена грива рудого волосся прикривала потилицю й гріла груди. Спостерігаючи за видрами, дівчина подумала, що їй теж не завадило би сплестись у тугий вузол любові й виживання з ким-небудь, запустити під спину тонку руку, а тією рукою, шо лишилась, продертися крізь натруджений біцепс дужого чоловічого тіла й сплести на його грудях міцний замок із пазурів-кігтів.
Але навколо — тільки південно-азійські видри й спав незнайомець, швидше за все, власник квартири. Магда підповзла, з цікавості розширяючи свої прозоро-сині очі, й трохи відгорнула ковдру. Це був, без сумніву, чоловік і, без сумніву, Магда не могла його знати. Вона прилягла до нього на ліжко, прикрила бридливо його розпашіле під ковдрою тіло й спробувала акуратно, торкаючись лишень самими руками, обплести пітний від сну торс.
Хлопчик виявився немаленький, і її рука відразу відчула зайву вагу перетравленого протеїну й додану вартість сету суші з нічної доставки, який просто так і валявся, розорений, поряд із чоловіком на підлозі. Його ребра перекрили її вени, й рука, що сміливо протиснулась під чужим тілом на тому кінці живої плоті, почала спершу синіти, а потім чорніти. Магда не могла зрозуміти, що саме відбувається, але в голові пронеслось, кидаючи підозрілі тіні, розуміння того, що їй цього ні з чим порівняти.
Магда вслухалася в сопіння живої істоти й, попри ниття зрослого болю в руці, їй ставало затишніше. Щоб відволіктися від болю, вона намагалась придумати, кому б могло належати подібне сопіння ще? Так, до прикладу, могли спати, обійнявшись на піонерській відстані, ведмеді-шатуни у виритих землянках-барлогах Камчатки, могли так дихати в дві ніздрі й обважнілі морські котики, прагнучи любові, ласки й акробатичного обруча. Ще могли так сопіти єдинороги з пустель Аравії, жвавою риссю перетинаючи перший масонський меридіан. Але Магда продирала міцно заплющені безсонні очі й магія «могли б» розчинялась, як осіння мжичка в полудневій спеці. Магда розвернулась до сонця, бо лягла була до нього спиною, й примружила очі — нейтронний карлик не грів, але сліпив начищеною платиною скурвлені блакит-блакитні мигдалевидні очі. Сонце кликало її в невідомі країни, заморські далі, у ще ненароджені виміри, на вигони небесних пасовиськ, у мангрові ліси, залиті океанами й озерами, сонце кликало її в «невідомо-куди-додому».