Хлопець, раптом згадавши про канонічність ситуації і власні незакриті гештальти, кинувся тримати вогненне волосся Магди, що кублом диких колібрі тягнулося до забрудненої водойми унітазу. Дівчину рвало ізсередини, й порожні спазми ходили її тендітним тілом, погрожуючи от-от його розірвати на освіжовані шматки скривавленого м’яса. У Магди дрижав стравохід, не витримуючи навантажень зрослої кількості даремних спазмів як квінтесенції повного буддистського ніщо. Здавалося, вона народжує порожнечу з атомів власного тіла. «Генерує чорні дірки», — промайнуло в голові у Ігоря, такого далекого від небесних світил та астрофізики, що він навіть здивувався ходу власних думок.
Ігор працював брокером на біржі цінних паперів, робив те, що днями наярював по телефону людям, які його люто за те ненавиділи, й намагався їх переконати купити «космічно зростаючі в ціні акції аграрного товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуньки та грушки Пуща-Водиці» або акції нового банку»… «Мизамир», «Мийдодир» — завжди про себе додавав навіщось Ігор вже на коротких гудках покладеної слухавки. Власне, лише частина сталої, вигаданої самим Ігорем фрази «космічно зростаючі ціни» могла хоч якось із натягом поєднати його, Ігоря, і світ за межами стратосфери, в якому, за його туманними уявленнями, й мали б існувати чорні дірки. Туманні уявлення асоціативним шляхом вивели горе-брокера ще на одне явище Всесвіту — Туманність Андромеди. «Ти прекрасна, як Туманність Андромеди», — Ігор клеїв і перевіряв на міцність у себе в голові метафору для компліменту вогненноволосій Магді, яку розривала турбулентність власного тіла. Позитивно проінспектувавши своїм бодунним почуттям прекрасного комплімент, хлопець, не довго думаючи, вимовив його вголос.
— Ти прекрасна, як Туманність Андромеди, — м’яко проговорив Ігор, ніжно перебираючи в руках кубло волосся.
— Все… одно… не… полізу… з тобою… у ванну-у-у-у-у, — простогнала, як загнаний Тірекс, Магда, перериваючись на виштовхування пустої рвоти з себе.
— Та й до того ж... ти хоч маєш… уявлення... як вона виглядає? — встигла судомно проговорити дівчина, перш ніж захлинутися залпом важких внутрішніх поштовхів.
Сейсмічність її кишково-шлункового тракту вражала, стійкість її тіла, яке досі не розвалилося на шматки, а трималося міцно купи, не могла не захоплювати. А от щодо самої Магди, то, по-перше, вона вже не знала ні чим блювати, ні навіть навіщо, а по-друге, сама ж вона звідки могла знати, як виглядає туманність бодай чого-небудь за межами звосеннілих трамвайних колій поблизу води. І правильно, ніякі такі знання не передбачалися у дівчини з третього курсу Києво-Могилянської академії факультету соціології. Проблема чистого розуму Канта, як і його ж критика, стояли значно ближче в ієрархії «а вгадай, що в мене на думці» Магди, ніж небесні світила і явища Всесвіту. Але Магда звідкись знала, напевне знала, до найменших подробиць, як виглядала та клята туманність, якими відтінками синього й червоного переливався зоряний пил на краях цієї галактики. По-перше, вона знала, що це галактика, а не ватоподібні невагомі стовпи творення, які мінилися всім спектром фіолетового й рожевого в темних нетрях космосу, що, зрештою, вона теж звідкілясь знала. Тож Магда блювала й разом зі слиною та жовчю видобувала із себе, як коштовні метали, нові неочікувані знання й нові ступені болю, не відомі ні їй, ні пересічному фізичному тілу взагалі.
Звикши до шторму внутрішніх голосів та органів, вона змогла знайти в собі епіцентр поштовхів і перемістити свою свідомість саме туди й так, щоб самопізнавальний та оцінювальний механізм его міг, не відволікаючись на вже рутинний процес блювання, поставити правильні запитання у правильному напрямку. Першим правильним Магдиним запитанням було: «Як я потрапила в квартиру до Ігоря?» Другим було: «Що я робила до того, як потрапила в квартиру до Ігоря?» Й оскільки вона не могла дати більш-менш притомної відповіді на жодне із двох поставлених фундаментальних запитань, вона перенесла функцію згадування на бік того, хто міг володіти інформацією, й поставила третє правильне запитання: «Що Ігор робив до того, як я потрапила до нього в квартиру?» Залишалося лише вловити хвилину штилю й поставити правильне запитання у правильному напрямку.
Різко смикнувшись назад, розбиваючи замилування Ігоря собою в процесі тримання її волосся, Магда осіла на кахлями вистелену підлогу в ванній кімнаті й, не зволікаючи, спитала: «Що? Що ти робив учора вночі, перш ніж потрапити додому?»