Магду трясло, вона вже давно кинула думати про те, хто вона, лишень одне питання пульсувало разом із болем у скронях, ризикуючи їх порвати: «За що?! За що?! За що?!»
Магда відчувала ще один спектр болючих переживань. Він просто був, порівняно з іншими, нікчемно тихим і не пронизував її всю сталевими списами навиліт, а відлунював пульсаційними хвилями десь на тлі, набагато-набагато глибше. Та щоб до нього дістатися, Магді треба було заспокоїтись, не кричати, не вити, не битись об стіни й Ігоря. Ігор. Ігор. Ігор. Це, схоже, все, що було в її метеликовому короткому житті, такому, що навіть не встигнеш сказати слово «Магдалена», як воно вже скінчилось.
Раптом Ігор упав, з вух потекла в усі боки кров. Магда злякалася, що тепер вона зовсім сама, з чимось, що розриває її. Їй так кортіло це просто виштовхнути, вишкребти, передату комусь іншому, як «гарячу картошку» чи кеча. Просто підбігти до Ігоря, торкнутись його плеча і все. Все, тепер це була б його проблема, а не її.
Потім Ігор чомусь затих і почав випромінювати теплі хвилі спокою, з його грудей полилося сонячне, ні, не сонячне, іншосонячне світло — Магда не знала слів, якими можна назвати, наскільки всеоб’ємне тепло випромінював тепер Ігор. А чи Ігор? Спокійний усміхнений чоловік підійшов до Магди й погладив її по щоці. Вона ще за інерцією задкувала, відчуваючи за собою останню бастіонну стіну. Магда не могла ані просочитися крізь неї, ані вже напевно передати їй в кеча весь — у кошмарній агонії вибухової люті народження — Всесвіт в її животі.
Магда дивилась чоловікові в бездонні його очі, що в них простягалися галактики та всесвіти, простори з такими законами, які тіло Магди просто не могло ані прийняти, ані відчути. Вона припинила кричати й налякано дивилася в очі того, чого зрозуміти не могла. Це вже був точно не Ігор — здавалося, того чоловіка, що набирав їй ванну й тримав любовно волосся, поки вона блювала, вимело з його власного тіла разом із кров’ю. Магда навіть відчувала, як у калюжі крові, під стінкою, борсається й кричить дрібний брокер ринку цінних паперів. Їй стало огидно, що такий дріб’язок торкався її волосся, стало якось соромно за те, що, розплющивши очі, вона полізла до нього обніматись, а він припустив, що в них був секс. Правильне питання полягало не в тому, «де була Магда до того, як прокинулася в Ігоревій квартирі?», а «з ким була Магда до того, як прокинутися в Ігоревій квартирі?» І Магда тепер знала одне — вона була не з ним.
Чоловік поклав руки їй на живіт, і той заспокоївся. Потім взяв Магду за гостру культю, якою вона вже неабияк подерла своє нещасне тіло й тіло Ігоря, що наливалось кожної секунди якоїсь неземної величі. Чоловік з міріадами зірок в очах усміхнувся, він був безконечно ніжним і безконечно турботливим, яким мав би бути Бог в найнаближеніших до нього уявленнях людей. Магда всміхнулась йому у відповідь, оголюючи перламутри своїх зубів. Він зіслизнув з гострого краю культі й спустився по неіснуючій плоті руки, нарощуючи її з блакитних та рожевих сфер, що швидко крутилися навколо золотих ядер. Цей бездоганний танок мікрогалактик на місці відламаної руки розчинився у швидко нарощуваній плоті нового м’яса. Довгі волокна м’язів, сплітаючись разом у тугі джгути, наче живі, вивільнялися із загальної маси й чіплялися за гострі краї розламаного ліктя. Одночасно золоті ядра повходили в обірваний шматок руки, що виростала за секунди, й утворили сумку суглоба, в яку вже входила нова ліктьова кістка.
Рука нарешті повністю набула форми й була готова виконувати всі-всі забаганки Магди. Магда стисла криваву червону долоню раз, потім ще раз, іще раз, затиснувши її в кулак з червоних м’язів та сухожилок. Яким же гарним було людське тіло під шкірою — Магда не могла намилуватися на свою нову кінцівку.
Чоловік перехопив без слів, без знаків, навіть без думок її збудження криваво-рубіновою кінцівкою. Він в якійсь одновидовій, та все ще батьківській, посмішці покартав Магду. І, провівши долонею повільно, ледь торкаючись поверхні м’яса, наростив на Магдиній руці шкіру.