Потім чоловік завів спокійну, розлогу, як долини, вмиротворену, як ріку в період розливу, Магду в спальню. Вся кімната поросла гілками яблуні, як диким плющем, але деревинна основа була гнучкою, піддатливою, як людська плоть. Живе дерево з м’яса й крові дихало на стінах і видобувало з кожним своїм видихом чисте м’яке повітря, а можливо, й зовсім не повітря — Магда важко тепер вирізняла в собі людину, вся інформація про цей світ була в неї фрагментарною і вже згорталась за непотрібністю, вилучалась для якоїсь подоби архівації в одному з безлічі нескінченних просторів.
Сутність поклала Магду на підлогу, турботливі гілки проросли їй під спину найніжнішими перинами, обпестили її доторками тисячі маленьких дітей з рожевими ніжними подушечками пальців. Сутність не втрачала зорового контакту з Магдою, її ж гіпнотизували безконечні простори, що проносилися в очах Сутності, швидко змінюючи один Всесвіт на інший.
Магда вляглась, вона все ще боялася, хоч живіт її більше не бурлив, але, схоже, з кожною секундою все набухав і набухав, як на дріжджах, піднімався вгору, розтягуючи золото її шкіри.
«Ти хочеш щось комусь передати?» — у своїй невербальній манері спитав той, хто був Сутністю. І Магда попросила його приблизити вухо до її губ. Той, хто був Сутністю, з радістю нагнувся. Магда відчула, як усі її рецептори, всі нейрони, кожна найтонша волосинка, все, що відповідало в ній за людський бік фізіології, наелектризувалося й жадібно потягнулося в його бік. Якби Магда вже не була наполовину чимось іще, вона б захлинулася від щастя й стомегатонного оргазму в такій близькості до нього. «Коли все станеться, передай поцілунок Мишці Вікі», — промовила вона.
Магда встромила в його шию свої пазурі, й Сутність розвернула своє обличчя їй назустріч. Він наблизився до її губ, і в момент, коли їхні вуста доторкнулись, а язики потягнулися один до одного, Магду накрило хвилями надпотужного лагідного оргазму, екстаз зійшов на неї відразу таким піком, який уже межував із можливостями людського тіла. Той, хто був Сутністю, цілував Магду, розкриваючи її губи-пелюстки, прикушуючи її верхню й нижню губу, пестячи язиком. Задоволення накочувалось на неї в ритмі приливів, пульсуючи в усьому її тілі, пронизуючи кожну її клітину, включно з тим, що було всередині її живота. З проміжжя виштовхувався зовні щільний потік терпкої, невпинної, нерозривної насолоди. І врешті Магда захлинулася в екстазі сотень тисяч сонць і відкинулась назад, звиваючись у безконечних множинних оргазмах.
Живіт, щодалі пульсуючи, розбухав, світився ізсередини золотим. І коли він уже досяг рівня очей Сутності, той, хто був нею, поклав по боках його свої руки й зі страшною силою став втискати назад. Що сильніше Сутність тисла на живіт, то потужніше сяяння він випромінював. Магда продовжувала звиватися в оргазмах, супроводжуючи народження не криками, а солодкими стогонами, переривчастим диханням, оксамитовим мурчанням. Її напружені й осяяні золотом голосові зв’язки видобували з себе найкрасивіші звуки цієї землі: вона то ричала, як леопард, то співала лісовими птахами, то дзюрчала водою, то шуміла зеленим степом, то переривчасто дихала вовком, то стогнала людським багатоголоссям. Її тіло не витримувало таких навантажень і почало розчинятися в сліпучій енергії, що виходила з неї. І коли Сутність стисла тугий, неймовірно щільний живіт Магди до рівня її тазових кісток, відбувся вибух.
У Нижньому Таґілі Єгорка стояв усе так само в сімейних трусах, у шапці-вушанці, тулупі й валянках у черзі біля будочки таксофона, що той єдиний на все місто з’єднував із закордоном. Єгорчина заборгованість з оплати телефонних послуг не дозволяла йому терміново здійснити такий дзвінок — він сваривcя з диспетчеркою, він кричав їй у трубку: «Ви розумієте, Всесвіт може вибухнути, він зараз надзвичайно нестабільний, дайте мені подзвонити в борг, я вас Христом-Богом прошу». На що у відповідь почув скрипучий тоненький голосок обважнілої телефоністки з пожовклим на осінь пергідролем волосся: «Ви, молодий чоловіче, розберіться: або Бог-Христос, або ці от ваші вибухи». Телефоністка поклала трубку, закотила очі й заволала на залу таких само обважнілих, пожовклих та пергідрольних, як і вона: «Ой, дєвачкі, тут такий сумасшедший дзвонив, каже, з’єднайте з Єдрьоним Лайдером якимось, каже, щас от-от все вибухне». «Лучче б він собі бабу найшов, нещасний мужчина», — сказала співчутливо інша телефоністка. І в курятнику піднявся регіт телефоністок із Нижнього Таґіла.