Марісса Маєр
Безсердечна
Моїй мамі
Я уявляв Чирвову Королеву
як своєрідне втілення нездоланної
пристрасті — сліпої й марної люті.
РОЗДІЛ 1
ТРИ РОЗКІШНІ ЛИМОННІ ТАРТИ соковито виблискували до Кетрін із духовки. Дівчина простягнула рушник усередину, хоч жар обгортав її руки й палив щоки, й витягла деко з пічки. Сонцесяйна начинка затремтіла, ніби радіючи, що її вийняли з камінної камери.
Кет тримала деко шанобливо, ніби то королівська корона. Дівчина не відривала від пирогів очей, біжучи підтюпцем через кухню, аж поки деко із задоволеним стукотом не опустилося на пекарський стіл. Пироги були затремтіли, але за мить завмерли в усій бездоганній красі.
Прибравши рушник, Кетрін вибрала кілька скручених шматків зацукрованої лимонної цедри, що лежали на папері для випікання, і виклала їх у формі троянд у ще теплому центрі кожного пирога. Ніздрі дівчини вдихали аромат солодкого цитрусу й маслянистого пластівчастого тіста.
Вона відступила на крок, милуючись своєю роботою.
Випікання забрало в Кетрін увесь ранок. П’ять годин вона зважувала масло, цукор і борошно, змішувала, вимішувала й розкочувала тісто, збивала жовтки, потім підігрівала та проціджувала їх із лимонним соком, аж поки ті загустіли й набули кольору жовтцю. Вона обмазала корж глазур’ю й обтиснула краї, як мереживну серветку. Зварила ніжні смужки лимонної цедри й розтерла їх із кришталиками цукру на дрібну пудру, щоб було чим прикрасити пироги. Кортіло притрусити їх прямо зараз, але Кетрін утрималася. Спочатку пироги мають охолонути, бо інакше цукор розтане й лишить на поверхні бридкі калюжки.
Рифлені дека для випікання не знали жодного поспіху, жодного необережного дотику, не містили жодного зайвого інгредієнта. Вона ретельно продумала кожен крок. І вклала в ці печива власне серце.
Кетрін повільно розглядала роботу, прискіпливо зупиняючись на кожному дюймі поверхні, кожному завитку коржа, на кожній блискучій скоринці.
Нарешті дозволила собі всміхнутися.
Перед Кетрін стояли три довершені лимонні тарти, і кожному мешканцеві Королівства Чирвових Сердець — від пташок додо й до самого Короля — доведеться визнати її за найкращу пекарку країни. Навіть її мати муситиме з цим погодитися.
Тривога відпустила Кетрін, тож вона підстрибнула навшпиньках і заверещала в стиснуті долоні.
— Ви моя радість і вінець, — вигукнула вона, простерши руки над пирогами, немов посвячуючи їх у лицарі. — А тепер ідіть у світ, несіть лимонну смакоту й викликайте усмішку на кожних устах, які обдаруєте своєю присутністю.
— Знову розмовляєте з їжею, леді Кетрін?
— Ха! Не з абиякою їжею, Чешире. — Вона піднесла палець, не озирнувшись. — Дозволь відрекомендувати тобі найчудовіші лимонні тарти, які коли-небудь випікали в Королівстві Чирвових Сердець!
Навкруг її правого плеча обвився смугастий хвіст. А з-за лівого висунулася волохата вусата голова. Чешир замислено муркотів, і цей звук вібрував уздовж її спини.
— Я приголомшений, — сказав він тим тоном, який завжди змушував Кет сумніватися, чи не насміхається Чешир із неї. — Але ж де риба?
Кет обцілувала собі пальці, злизуючи з них кришталики цукру, і похитала головою.
— Риби нема.
— Риби нема? Тоді в чому сенс цього всього?
— У досконалості.
У неї зводило живіт від збудження щоразу, коли про це думала.
Чешир зник з її плеча і з’явився знову на столі, простягнувши над пирогами кігтисту лапу. Кет підскочила й відштовхнула його:
— Ану не смій! Вони для вечірки в Короля, йолопе!
У Чешира смикнулися вуса:
— У Короля? Що, знову?
Ніжки стільця заскрипіли об підлогу: Кет підтягнула його ближче до столу й усілася зверху.
— Думала зберегти один для нього, а решту можна подати на стіл гостям. Знаєш, Його Величність так радіє, коли щось йому печу. А щасливий король…
— …це щасливе королівство.
Чешир зівнув, не завдавши собі клопоту прикрити рота, а Кет, скривившись, простягла руку між ним і пирогами — ще бракувало зіпсувати їх бридким запахом тунця з його пащі.
— Щасливий король — це ще й найкраща рекомендація. Уяви собі: він призначає мене офіційною пекаркою королівства! Люди стоятимуть у довжелезних чергах, щоб спробувати мої тарти.